Укр Eng

Д╕яльн╕сть Ордену та його Кавалер╕в

Микола Подр╓зан: "З роками мен╕ все важче повертатися в р╕дну кра╖ну"

Марина Семенович для "Дзеркала тижня"
 
Дзвоню у двер╕ квартири, розташовано╖ в красивому будинку у центр╕ Ки╓ва. Табличка на ст╕н╕ нагаду╓: буд╕вля — пам’ятник ╕стор╕╖. Через хвилину двер╕ в╕дчиня╓ хазя╖н, поруч — симпатичний пес, який почина╓ махати хвостом, н╕би запрошуючи пройти у квартиру. Невелика затишна к╕мната, на полицях багато книжок, на ст╕нах св╕тлини ╕ рамки з колекц╕╓ю ложок. Чесно кажучи, бачу так╕ вперше.


Не чекаючи мого запитання, Микола Володимирович говорить:
— Це наша горд╕сть. Причому це колекц╕я не ложок, а спогад╕в… Т╕льки два нижн╕ ряди — подарунки друз╕в. Решта — ложки з кра╖н, м╕ст або м╕сць, де ми побували! От ви кожну в╕зьмете в руки, а я годину вам розпов╕датиму про кра╖ну або м╕сто.
— ╤ ск╕льки ж ╖х у вас?
— На ст╕нах висить 220, а в колекц╕╖ майже 600. З 83 кра╖н.
— А в ск╕лькох кра╖нах ви побували?
— На сьогодн╕ — у 38. З них на в╕зку — у 27.
— А як╕ кра╖ни останн╕?
— Новий р╕к зустр╕ли в Шр╕-Ланц╕. А до того були в Канад╕ ╕ США.
— Це маршрут вашого останнього проекту?
— П╕вн╕чна Америка — так.

Не можна думати про майбутн╓, не знаючи минулого

Поступово переходимо до головно╖ теми нашо╖ зустр╕ч╕.
— Не вважайте мо╖ слова надто урочистими, але я дуже погано почуваюся, коли за кордоном бачу прояв патр╕отизму з боку громадян ╕нших кра╖н, ╕, пор╕внюючи з Укра╖ною, розум╕ю, як ми далеко в╕дстали. Я думаю, що без почуття патр╕отизму у нас в кра╖н╕ н╕чого не зм╕ниться на краще. Я не про пол╕тику, я про просте буденне життя. Мен╕ вдалося багато по╖здити по Укра╖н╕ ╕ до травми, ╕ п╕сля, уже сидячи у в╕зку. Переконаний, що ру╖ни, фортец╕, ма╓тки, храми, музе╖ — назвемо для стислост╕ ц╕ ц╕кав╕ м╕сця «пам’ятками культури» — дуже багато значать для того, щоб у дитини формувалося, а у молодо╖ людини зм╕цнювалося почуття патр╕отизму, ╕нтерес ╕ повага до р╕дних м╕сць, культури, ╕стор╕╖. Я говорю банальн╕ реч╕, але без цього складно перейти до того, що набол╕ло.
К╕лька рок╕в тому вийшов спец╕альний номер одного ╕з глянцевих журнал╕в, присвячений 200 ц╕кавим м╕сцям Укра╖ни. Коли я подивився цей список, виявилося, що в 150 м╕сцях я вже побував. ╤ практично н╕куди, Н╤-КУ-ДИ я по-людськи на в╕зку потрапити не можу. Т╕льки з чи╓юсь допомогою, або на руках у когось.
Що це означа╓? Що ╕нвал╕ди, а це близько м╕льйона наших громадян — таких самих як ви, т╕льки з проблемами в пересуванн╕ — не мають змоги користуватися величезним пластом культури та ╕стор╕╖.
А в мене ╓ ц╕кавий особистий досв╕д. Якийсь час тому я орган╕зовував всеукра╖нськ╕ тури для молодих ╕нвал╕д╕в. ╤ його учасники, мо╖ учн╕, уперше побачили багато ц╕кавих м╕сць. П╕сля чого зм╕нили сво╓ ставлення до життя, сказавши: «Наша кра╖на прекрасна, треба боротися за сво╓ м╕сце в цьому житт╕». Зак╕нчили ун╕верситети, створили родини. Стали батьками. Тобто в╕дв╕дування ╕сторичних м╕сць зм╕нило на краще життя конкретних людей!
Але для б╕льшост╕ пам’ятники ╕стор╕╖ закрит╕ — вони недоступн╕ для ╕нвал╕дного в╕зка, не адаптован╕ для незрячо╖ або ╕з слабким слухом людини. Але ж багато под╕бних проблем вир╕шуються елементарно. Я це бачив у сво╖х закордонних по╖здках.
Як ╕нженер-буд╕вельник розум╕ю, що т╕льки одиниц╕ пам’яток культури неможливо адаптувати. Але це треба хот╕ти зробити! А бажання такого в Укра╖н╕ нема╓! На жаль!
Навколо св╕ту — за досв╕дом гуманного ставлення до ╕нвал╕д╕в
— Тож в Укра╖н╕ все сумно?
— Не те слово... За двадцять рок╕в дещо зроблено, але вкрай мало. За великим рахунком, про ╕нвал╕д╕в не на словах, а на д╕л╕ згадують т╕льки на початку зими. Адже 3 грудня в╕дзначають М╕жнародний день ╕нвал╕д╕в. Дарують кв╕точки, лист╕вки, комусь — пайки, запрошують на концерти, де волонтери на руках п╕дн╕мають людей у в╕зках по сходах.
Головн╕ заходи, на яких бувають президент, прем’╓р-м╕н╕стр, начальники високого рангу, проходять у Ки╓в╕, в Укра╖нському дом╕. Зв╕т про пророблену г╕гантську роботу, над╕я на розум╕ння того, як важко зараз у кра╖н╕, багато сл╕в, об╕цянок. Але свято ╕ концерт зак╕нчуються, л╕музини роз’╖жджаються, охорону зн╕мають... Через к╕лька дн╕в половину пандус╕в в Укра╖нському дом╕ розбирають, ╕ потрапити в головне фой╓ на будь-який ╕нший зах╕д можна знову ж таки т╕льки на руках пом╕чник╕в. Це — яскравий символ реального стану речей. Реальне ставлення до сп╕вгромадян з обмеженими ф╕зичними можливостями.
Хоча за законом усе ма╓ бути адаптоване.
Сьогодн╕, коли приходиш з ╕н╕ц╕ативою до когось з кер╕вник╕в культурних установ, часто чу╓ш, що адаптувати не можна. ╤нод╕, за ╖хн╕ми словами, ЮНЕСКО забороня╓, ╕нод╕ — нема╓ техн╕чно╖ можливост╕. Загалом — як би зробити так, щоб н╕чого не робити! Але боротися з цим необх╕дно. Один у пол╕ не во╖н? Однак спробувати можна.
╤ народилася у мене ╕дея. У 2004 роц╕ в Ки╓в╕ я був одним ╕з 120 укра╖нц╕в, кому пощастило нести ол╕мп╕йський смолоскип п╕д час ки╖вського етапу естафети ол╕мп╕йського вогню. Виявилося, це була перша в ╕стор╕╖ всесв╕тня естафета, яка пройшла дорогами 34 м╕ст 27 кра╖н, розташованих на шести континентах. Вона ж стала передостанньою, тому що п╕сля наступно╖ Ол╕мп╕ади в Пек╕н╕ М╕жнародний ол╕мп╕йський ком╕тет з р╕зних причин скасував проведення в майбутньому всесв╕тн╕х естафет.
Таким чином я виявився одним з двох укра╖нц╕в на в╕зках, що взяли участь у ц╕й всесв╕тн╕й акц╕╖. Б╕льше тако╖ можливост╕ н╕хто не матиме. Мен╕ завжди було ц╕каво робити щось нове. Тому вир╕шив зробити те, що можу зробити т╕льки я, — про╖хати по маршруту естафети. В ╤нтернет╕ можна знайти схему руху ол╕мп╕йського вогню в м╕стах. ╤ я цим шляхом про╖ду 34 етапи довжиною 1241 метр кожен.
— Чому така дистанц╕я?
— Дуже просто! Якщо помножити 1241 метр на 34 етапи, то виходить 42 к╕лометри 195 метр╕в.
— Зда╓ться, це марафонська дистанц╕я?
— Саме так. Сивий, майже 60-р╕чний укра╖нець про╖де марафонську дистанц╕ю дорогами шести континент╕в!
— ╤ коли почнете реал╕зац╕ю ц╕╓╖ фантастично╖ подорож╕?
— Уже почав 20 вересня 2011 року на Майдан╕ Незалежност╕, зв╕дки до╖хав до Борисполя ╕ полет╕в у П╕вн╕чну Америку. Через чотири дн╕ в Монреал╕ про╖хав один етап, ще через тиждень — у Нью-Йорку — другий. Залишилося 32 етапи!
— Спод╕ва╓теся на усп╕х?
— Спод╕ваюся. Хоч це непросто. Але результат уже ╓.
— Який?
— У мене ╓ вже листи з вдячн╕стю в╕д ╕нвал╕д╕в, як╕ за мо╖ми рекомендац╕ями побудували або переробили сво╖ пандуси. ╤ як╕сть ╖хнього життя покращилася!
Я радий, що дирекц╕я Музею ╕стор╕╖ Ки╓ва користу╓ться мо╖ми рекомендац╕ями для доступност╕ майбутнього музею столиц╕. Я щасливий, що мо╖ вихованц╕ ╕ друз╕, ╕нвал╕ди у В╕нниц╕ використовують передан╕ мною фото для адаптац╕╖ будинку обласного музично-драматичного театру.
— Тож ваша подорож — не розвага? До реч╕, як ви ╖╖ назвали?
— Упевнений, що не т╕льки розвага. Як режисер я сформулював ╕дею ╕ тему цього проекту так: «Адаптац╕я пам’яток культури Укра╖ни для створення можливост╕ в╕дв╕дування ╖х ╕нвал╕дами на основ╕ м╕жнародного досв╕ду, з╕браного за маршрутом всесв╕тньо╖ естафети ол╕мп╕йського вогню 2004 року». Як вам?
— Складно з першого разу, але зм╕стовно!
— Проект умовно назвав «Планета Земля — погляд з ╕нвал╕дного в╕зка!» Спод╕ваюся, що пот╕м удасться написати книжку дорожн╕х нотаток. У Канад╕ я побував у семи м╕стах, у США — у п’яти. ╤ скр╕зь фотографував, зн╕мав в╕део, робив замальовки пандус╕в, вход╕в-виход╕в, л╕фт╕в, спец╕альних пристосувань, велодор╕жок, парковок, оголошень. Повторюю: дивився на вс╕ ц╕ дива не як турист, а як ╕нженер-буд╕вельник, соц╕альний прац╕вник ╕ ╕нвал╕д-в╕зочник.
У США та Канад╕ ╕нвал╕ди — vip-персони
У США я був давно, 1996 року. Причому не туристом, а на соц╕альному навчанн╕. Дуже багато чого вдалося побачити, чимало навчитися. У т╕ роки в Укра╖н╕ практично н╕чого не було для людей з обмеженими можливостями. Тому життя ╕нвал╕д╕в в Америц╕ сприймалося як життя на ╕нш╕й планет╕.
Коли тор╕к лет╕ли в Торонто (дев’ять годин без посадки), був час подумати... 15 рок╕в тому там для ╕нвал╕д╕в було все, а у нас — н╕чого. За цей час в Укра╖н╕ багато чого зм╕нилося, депутати у в╕зках з’явилися, параол╕мп╕йських медалей безл╕ч завоювали на диво решт╕ св╕ту, багато ╕нвал╕д╕в ун╕верситети зак╕нчили. Тож ми ╖х, кап╕тал╕ст╕в, точно наздогнали в гонитв╕ за р╕вними можливостями для людей з ф╕зичними обмеженнями.
А прилет╕в — ╕ через день зрозум╕в, що не наздогнали ми, вони за ц╕ роки просто в космос полет╕ли… Приклади? Будь ласка. Б╕ля парламенту Канади в м╕ст╕ Оттава висить оголошення: «Паркуватися заборонено! Стоянка т╕льки для ╕нвал╕д╕в ╕ сенатор╕в!».
У Торонто на к╕нцев╕й станц╕╖ метро також к╕нцева зупинка багатьох автобус╕в. Серед маршрутних щит╕в висить дошка, де написано, що на цьому м╕сц╕ стоянка автобус╕в, як╕ за телефоном замовляють ╕нвал╕ди. Ц╕ автобуси ми пот╕м бачили по всьому м╕сту. Розговорилися з одним ╕з вод╕╖в, виявилося, що в мун╕ципал╕тет╕ ╖х 300(!) штук. У нас у Ки╓в╕ теж ╓, але, на жаль, зовс╕м небагато, замовляти треба за три дн╕, працюють вони лише до п’ято╖ години вечора, два вих╕дн╕ дн╕, ╕ розвозять безкоштовно т╕льки на вокзали, у л╕карню, на тренування. Велике спасиб╕ ц╕й ки╖вськ╕й служб╕, я почав користуватися ╖хн╕ми послугами, працюють ч╕тко, неформально, допомагають, але ╖х к╕льк╕сть необх╕дно зб╕льшувати!
Як я дв╕ години був геро╓м США
— Я так зрозум╕ла, що вражень багато. Але щось особливе було?
— Звичайно. У кожн╕й по╖здц╕ бува╓ сво╓р╕дний момент ╕стини, коли щось н╕би опром╕ню╓, вплива╓ й на розум, ╕ на серце.
Ми поверталися з Вашингтона у Ф╕ладельф╕ю. Радник посла Укра╖ни в США пан Василь прив╕з нас на стоянку low-cost автобуса, де вже вишикувалася черга. Вод╕й заздалег╕дь знав, що один ╕з пасажир╕в — в╕зочник, тому, побачивши мене, прив╕тався, в╕дразу ж д╕став складаний пандус, що збер╕гався в автобус╕, й п╕дштовхнув мене на в╕зку в автобус, на майданчик, який утворювався зам╕сть шести складених кр╕сел. Треба сказати, що квиток коштував усього три долари, але не т╕льки для мене, для вс╕х. В Америц╕ для ╕нвал╕д╕в знижки нема╓. Пенс╕╖ достатньо, щоб платити, як ус╕. Та й чи потр╕бн╕ знижки за тако╖ вартост╕ квитк╕в? Це на двоповерховий «люкс» ╕з кондиц╕онером, телев╕зором, туалетом. Три години ╖зди, майже 200 к╕лометр╕в усього за три долари! Правда, квитки за такою ц╕ною треба заздалег╕дь замовляти по ╤нтернету! Мало того, м╕й в╕зок зайняв ш╕сть м╕сць, сид╕ння яких склали. От що значить нормальна конкуренц╕я. Т╕льки п╕сля того як в╕зок разом з╕ мною над╕йно прикр╕пили до п╕длоги, ╕нш╕ пасажири зайняли сво╖ м╕сця. Метушня вод╕я з╕ мною й затримка н╕ в кого не викликала нав╕ть найменшого роздратування.
Через годину була зупинка в Балтимор╕. Дев’ята година вечора, жовтень, темно й холодно. На стоянц╕ група хлопц╕в ╕ д╕вчат збира╓ться с╕дати до нас в автобус. Вод╕й, перерахувавши порожн╕ м╕сця, вийшов до них. Проблема була проста — бракувало п’яти м╕сць, як╕ зайняв м╕й в╕зок. Якийсь сивий дядько-╕нвал╕д, до того ж ╕ноземець, зайняв заздалег╕дь оплачен╕ ними м╕сця й вони не зможуть до╖хати додому?! Уявля╓те, що сталося б у нас у так╕й ситуац╕╖? Уяв╕ть тексти ╕ вчинки наших сп╕вв╕тчизник╕в...
Н╕хто — ан╕ пасажири, що ╖хали з╕ мною з Вашингтона, ан╕ вод╕й, ан╕ юнаки, яким не вистачало м╕сця, ан╕ словом, ан╕ поглядом мене н╕ в чому не обвинуватили. ╤нвал╕д ╖де, ╕ цим усе сказано! Не пощастило хлопцям! Тод╕ я покликав вод╕я й сказав, що можу перес╕сти з в╕зка в кр╕сло поруч ╕з Наташею. Реакц╕я вод╕я вразила: «Сер, це можливо? Сер, а вам це не буде дуже складно? Сер, а це не небезпечно для вас? Ви не скаржитиметеся, що вас потурбували?»
Через секунду з допомогою дружини й вод╕я я легко перем╕стився в кр╕сло, а хлопц╕, проходячи до сво╖х м╕сць повз мене, п╕дн╕мали великий палець ╕ говорили тепл╕ слова.
Останн╕ дв╕ години ╖зди сус╕ди по автобусу неодноразово запитували, чи не потр╕бна мен╕ допомога, а коли при╖хали в Ф╕ладельф╕ю, п╕дходили потиснути мою «геро╖чну» руку.
— Усе це сприйма╓ться як фантаз╕╖!
— Щира правда. Як ╕ те, що в нас — усе навпаки. Позавчора я з центру по╖хав на Русан╕вку. Спочатку проблема в метро — б╕ля виходу на станц╕╖ «Л╕вобережна» на трьох прольотах зроблено кам’ян╕ полози тако╖ крутост╕, що на них можна вбитися. Найб╕льш непри╓мно те, що це пристосування з╕ смертельною (я не жартую!) небезпекою позначено як «Спуск для ╕нвал╕д╕в ╕ дитячих в╕зк╕в»!  А дал╕ була посадка в автобус, коли вперед, не звертаючи уваги на те, що я у в╕зку, ринулися ╕нш╕ пасажири. Т╕льки к╕лька юнак╕в запропонували допомогу.
Жоден пасажир у Канад╕ чи Америц╕ Н╤КОЛИ не сяде в автобус, поки в ньому зручно не розм╕ститься ╕нвал╕д. Та й вод╕й цього не допустить. А в нас — чого цей кал╕ка п╕д ногами талапа╓ться, заважа╓ жити нормальним людям? Не жартую, дос╕ ╕нод╕ за спиною таке чую!
╤нвал╕дом мене робить сусп╕льство, держава й влада
— Так, не позаздриш! ╤ класичне запитання: хто винуватий?
— За кордоном, у сучасних цив╕л╕зованих кра╖нах, де права людини пр╕оритетн╕ не на словах, ╕нвал╕ди, ╕ я разом ╕з ними, коли там перебуваю, почуваються нормальними членами сусп╕льства. Вони упевнен╕ в тому, що держава в потр╕бний момент виступить компенсатором, сво╓р╕дним протезом того, що втратили ц╕ люди в результат╕ травми, хвороби чи злого нам╕ру. Мало того, ╖хн╕ сп╕вв╕тчизники п╕дтримують створення ╕нвал╕дам особливих умов. А в нас… Згада╓те крилату нин╕ фразу — «Так у нас нав╕ть про здорових не думають, не те що про ╕нвал╕д╕в!».
М╕й висновок: травма забрала в мене частину здоров’я, а от ╕нвал╕дом мене робить сусп╕льство, держава й влада.
Не можна робити життя людей л╕пшим п╕д вибори чи футбольний чемп╕онат
— На нас насува╓ться ╢вро! Якось полегшить ця под╕я життя людей з обмеженими ф╕зичними можливостями?
— Я в ╕нвал╕дному в╕зку вже 20 рок╕в. Одержав травму через три м╕сяц╕ п╕сля проголошення незалежност╕. Тому життя ╕нвал╕д╕в, становлення громадських орган╕зац╕й, зм╕ни соц╕ально╖ пол╕тики в кра╖н╕ в╕дбувалися на мо╖х очах.
Зна╓те, проблеми, пов’язан╕ з╕ здоров’ям у м╕льйон╕в людей, не можна вир╕шити, орган╕зовуючи кампан╕╖.
Щодо ╢вро? Повернувся я з Америки. Через тиждень вирушив купити квиток на оф╕ц╕йний товариський матч Укра╖на—Н╕меччина на оновленому Ол╕мп╕йському стад╕он╕. Так от, просто не зм╕г п╕д’╖хати до каси — не пристосован╕ вони, переробити ╖х не вистачило чогось — грошей чи бажання, а можливо, розум╕ння, що без цього просто не можна.
Був на програм╕ в Сав╕ка Шустера, сказав про це в прямому еф╕р╕. Може, перероблять.
Швидк╕сний трамвай урочисто в╕дкрили п╕сля реконструкц╕╖. Прем’╓р в╕дкривав. Потрапити туди н╕ я, н╕ мо╖ колеги-в╕зочники не можуть. Я що, не громадянин, не киянин? Та при чому тут киянин чи громадянин? Х╕ба ╕ноземц╕ не ╖здять? Виходить, я — не людина? Не пуска╓те мене туди — поставте знак «╤нвал╕дам вх╕д заборонено!». Адже якщо побудували, ╕ я не можу туди потрапити, то виходить, ви мен╕ забороня╓те туди потрапляти!
Ще яскравий приклад. Я й мо╖ друз╕ були першими в╕зочниками, як╕ почали регулярно ходити в Палац культури «Укра╖на». Так вийшло, що я був особисто знайомий ╕з деякими  тамтешн╕ми кер╕вниками. Прекрасн╕ ╕нтел╕гентн╕ люди, розум╕ли мо╖ проблеми, нав╕ть намагалися ╖х вир╕шити. Та, на жаль!.. Вийшло т╕льки в Миколи Мозгового (в╕чна йому пам’ять!), мого давнього знайомого. ╤ зна╓те, чому? Якось в╕н потрапив у серйозну авар╕ю, майже р╕к не м╕г ходити ╕ ╖здив на в╕зку, який я йому дав у користування. В╕н в╕дчув, як для чолов╕ка принизлива потреба в допомоз╕, без яко╖ можна об╕йтися, зрозум╕в, що таке сх╕дц╕ й вузьк╕ двер╕.
╤нвал╕ди сам╕ мають сприймати брак пандуса або вузьк╕ двер╕ як особисте приниження й образу
— Ще одне запитання. Що робити?
— Перестати терп╕ти й сприймати беззаконня як належне. Не дозволяти себе принижувати. Менше м╕сяця тому сталася мало кому зрозум╕ла под╕я, що стала для мене знаковою. Поруч ╕з мо╖м будинком, у самому центр╕, на вулиц╕ Городецького, очевидно для упорядкування вулиць п╕д ╢вро-2012, поперек тротуару почали робити бордюри заввишки сантиметр╕в 20. Тобто вулицю, де треба було перекласти асфальт, хоробро, у темп╕ зробили недоступною для ╕нвал╕д╕в, старих, мам ╕з дитячими колясками.
— Нав╕що?
— Мен╕ н╕хто не в╕рив, ╕ запитання таке вс╕ ставили. Нав╕що? Я написав листа в мер╕ю, вклав фотограф╕╖, де я на в╕зку стою перед сходинкою, яко╖ там н╕коли не було, ╕ п╕дписав: «Робота з╕ знищення доступност╕ кипить, або Ласкаво просимо ╕нвал╕д╕в у столицю ╓вропейсько╖ кра╖ни!». Через три дн╕ подзвонили, запитали, а що мене там п╕сля ремонту не влаштову╓?
— А ви?
— Я сказав, що мен╕ важко пояснити по телефону. Запросив того, хто дзвонить, п╕д’╖хати на м╕сце. Сказав, що теж туди при╖ду, привезу ще один в╕зок, в╕н у нього сяде, ╕ ми разом по╖демо! У в╕дпов╕дь почув: «Спасиб╕! Я зрозум╕в. Переробимо…»
— Ну, ╕?..
— Уже переробили. Але витрати, нерви… Кому це виг╕дно? Напевно, т╕льки хазя╖нов╕ ф╕рми з виробництва бордюрних камен╕в, як╕ спочатку хоробро поклали, а пот╕м вир╕зали якимись механ╕змами. В╕чний двигун непотр╕бно╖ д╕яльност╕ й витрат! Уявля╓те, якими словами вони мене, ╕н╕ц╕атора переробки, згадували?
— Так що, перемогу можна святкувати?
— Та н╕, все набагато складн╕ше. Тут зробили, там переробили… Не ма╓ цього бути. А якщо так╕  дурниц╕ в╕дбуваються, то когось за них мають покарати, щоб ╕ншим було зась! До реч╕, зна╓те, де вкладали ц╕ бордюри на тротуар╕? Прямо перед будинком М╕н╕стерства юстиц╕╖ Укра╖ни, в порушення вс╕х закон╕в про соц╕альний захист ╕нвал╕д╕в ╕ положень про створення безбар’╓рного середовища!
Я зайшов на сайт ки╖всько╖ м╕сько╖ влади. Там у головному меню ╓ спец╕альна кнопка «Безбар’╓рний прост╕р». У Ки╓в╕ питаннями безбар’╓рност╕ займаються 15 управл╕нь! ╤з них 13 — головн╕! Уявля╓те р╕вень впливу на наше з вами життя цих чиновник╕в, ╖хн╕ зарплати й державн╕ пенс╕╖ п╕сля виходу на заслужений в╕дпочинок?
У сво╓му лист╕ я поц╕кавився, де можна ознайомитися з╕ зв╕тами цих структур про ╖хню д╕яльн╕сть в напрямку безбар’╓рност╕. Ц╕каво було б почитати!
До реч╕, я попросив, щоб м╕й лист в╕днесли й з ре╓страц╕╓ю коп╕╖ в╕ддали в приймальню мер╕╖. Там сказали, що можна кинути в скриньку, а якщо потр╕бна ф╕ксац╕я вх╕дного номера, то треба нести особисто або за дорученням. От як! Таке враження, начебто думали, що б╕льше лист не принесуть! Але через к╕лька годин ми з Наташею при╖хали туди. П╕днялися хорошим правильним пандусом, за╖хали в широк╕ двер╕. Опинилися в приймальн╕. А двер╕ в коридор, де треба оч╕кувати прийому, виявилися вузькими. Шп╕нгалети — високо. Довелося кликати чергового, в╕н в╕дкрив двер╕, за╖хали в коридор. А в каб╕нет знову треба в╕дкривати другу половину дверей. Наша поява в чиновника, який вранц╕ пояснив, що потр╕бний м╕й особистий в╕зит, викликала зн╕яков╕ння. В╕н узяв м╕й лист ╕ зайшов у каб╕нет поставити штампик ре╓страц╕╖. Наш╕ держслужбовц╕ — люди сол╕дарн╕, тому, почуваючи, що нас не все влаштову╓, з каб╕нету в╕дразу ж, н╕би на п╕дмогу, вийшла ще одна сп╕вроб╕тниця. Я зауважив, що двер╕ треба зробити широкими, щоб мен╕, нормальному чолов╕ков╕, не треба було когось просити про допомогу.
Сп╕вроб╕тниця приймальн╕ сказала чудову фразу: «Вас же однак супроводжують!» Мен╕ н╕чого не залишалося, як повторити сказане вище: «За кордоном я ходжу сам, а тут, у р╕дному м╕ст╕, ви ПРИМУШУ╢ТЕ, щоб мене супроводжували!» ╤ тут — знову момент ╕стини: не розум╕ють вони нас! Просто виконують сво╖ посадов╕ обов’язки. Пом╕няють м╕сце роботи —  ╕нш╕ проблеми вир╕шуватимуть!
Чиновники вс╕х ранг╕в рано чи п╕зно м╕няються, а моя травма пост╕йна, так само, як мо╓ життя, — моя! Як Ки╖в, як Укра╖на!
Т╕льки коли ╕нвал╕ди зрозум╕ють, що пол╕пшення ╖х життя залежить в╕д них самих, ситуац╕я зм╕ниться! А ╕накше «добр╕» обличчя з ознаками суму ╕ нудьги, концерт ╕ пайок на День ╕нвал╕д╕в. А пот╕м — розбирання пандуса!
Я так не хочу й не можу... Та й не буду! Хоча з роками мен╕ все важче й важче повертатися через кордон у р╕дн╕ кра╖ну й м╕сто. Пол╕тика чи симпат╕╖ тут н╕ при чому. Чисто механ╕чно вже не завжди вистача╓ сил крутити колеса вгору, п╕дкручувати ╖х, коли хтось допомага╓ п╕днятися сходами, або долати б╕льш╕ в╕дстан╕, коли нема╓ грошей на такс╕…
Про проект ╕ по╖здки Миколи Подр╓зана можна докладно дов╕датися на сайт╕ www.nesididoma.com

 "Дзеркало тижня" в╕д  20 кв╕тня 2012
Прес-служба М╕жнародного Ордену Святого Стан╕слава
20.04.2013


Д╕яльн╕сть Ордену та його Кавалер╕в