У п'ятницю, 15 липня, у Києві поховали кавалера Ордену Святого Станіслава Володимира Родіоновича Кличка, батька українських чемпіонів світу з боксу Володимира і Віталія Кличків.

Прощання із Володимиром Родіоновичем відбулося у столичному будинку офіцерів, адже він усе своє життя віддав армії.

Міжнародний Орден Святого Станіслава висловлює глибоке співчуття родині Кличків. Ми втратили дуже оптимістичну, сильну, вольову людину, чий життєвий шлях, принципи та цінності ще багато років будуть залишатися прикладом для наслідування. Орден та його кавалери і дами  завжди шануватимуть пам'ять Володимира Родіоновича.

Володимир Родіонович Кличко народився 24 квітня 1947 року. Усе життя присвятив військовій справі. У відставку пішов у званні генерал-майора військово-повітряних сил. За службовим обов'язком він разом з родиною чимало їздив по світу. До Києва його родина переїхала із Чехословаччини. Був військовим аташе в посольстві України в Німеччині. Призначення відбулося ще за часів президентства Леоніда Кучми.

Володимир Родіонович мріяв, щоб Віталій і Володимир стали абсолютними чемпіонами і зібрали у себе всі найпрестижніші пояси у надважкій вазі. 2 липня мрія батька збулася: після перемоги Володимира над Хеєм всі найпрестижніші пояси (IBF/IBO, WBO, WBC і WBA) опинилися в руках братів.

Володимир Родіонович виховав двох синів і трьох онуків. Він був взірцем честі й доблесті для своїх дітей, вчив їх добру, справедливості, наполегливості та волі до перемоги, про що вони неодноразово говорили всьому світу.

Помер Володимир Родіонович Кличко 13 липня після тривалої хвороби. У 1986-му він брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Без важких наслідків не обійшлося - у Володимира Родіоновича виявили рак.

Чемпіон світу з боксу у надважкій вазі за версією WBC Віталій Кличко розповів про свого батька.

"Народження і смерть йдуть поруч... Наша сім'я втратила близьку нам людину. Перед останньою церемонією мене попросили написати офіційну біографію мого батька. Ніколи цього не робив..., - зізнався Віталій.

Звісно, Кличко - відоме прізвище. Братів-чемпіонів знає весь світ. Мільйони людей чули про перемоги українців у спорті.
"І, як це часто буває, хтось перебуває в променях популярності, а хтось залишається в тіні слави, зігравши ключову роль в нашому житті і кар'єрі...", - каже Віталій.

"На шляху до досягнень нам допомагали багато. І ми багатьом людям зобов'язані і вдячні ... Але у "великому колі", є ті, які грають найважливішу, ключову роль у долі кожного з нас ... Це наші батьки. Адже вони заклали фундамент все, чим ми володіємо. Всі наші життєві цінності, норми моралі, риси характеру - все це від них: Володимира Родіоновича і Надії Ульянівни.

Батькові я зобов'язаний практично всім. Він зіграв одну з найважливіших ролей в моєму житті і житті мого брата Володимира.

Батько народився в сім'ї військовослужбовця і сільської вчительки, одразу після війни в маленькому українському містечку Сміла Черкаської області. Думаю, не має сенсу переказувати докладно всю біографію батька, вона не особливо відрізняється від життя інших післявоєнних дітей. Зазначу тільки, що після строкової служби в армії він вибрав професію військового авіатора. А це вже не просто професія, це доля, яка була схожа з долями тисяч офіцерів радянської армії.

Ставши військовим, вже не вибираєш, а виконуєш поставлене командуванням завдання, борг перед Батьківщиною ... Географія служби була широка, так само як і у багатьох офіцерів Союзу ... Росія, Киргизія, Казахстан, центральна група військ, Україна, Німеччина.

Батька сім'я бачила рідко, особливо ми, його діти. Як правило, зі служби він приходив, коли ми вже спали, а йшов, коли ми з братом ще не прокинулися ... Вихідні - рідкість. Відрядження затягувалися на місяць, а то й на півроку. Але коли, все-таки з'являлася можливість провести час разом, це були найбільш пам'ятні дні дитинства! Взяти з собою на аеродром, на польоти або стрільби, на риболовлю чи полювання, в гори або просто пройтися по лісу, зібрати гриби ... Пам'ятаю, які були яблука на полігоні, в покинутому саду...

У сім'ї була дисципліна точно така ж, як і в армії. І твердо знаю, що тільки завдяки набутим з дитинства ключовим якостям - відповідальності, старанності, цілеспрямованості у досягненні поставлених завдань, - тільки завдяки цьому сьогодні в житті виходить досягти результату.

Батько і сам ніколи не шкодував себе. І точно так само вимогливо ставився до підлеглих. Ми, сім'я, пам'ятаємо місяці, проведені в госпіталі після вантаження ракетного палива ... Нічого дивного в тому, що матері доводилося заліковувати обморожені пальці батька після суворих зим північного Казахстану. Шматками знімали шкіру після будівництва аеродромів в Киргизії. Був на грані відходу на пенсію через здоров'я після доведення порученої йому частини до рівня зразкової в центральній групі військ. Прикладів можна наводити багато ... Ми всі дуже сподівалися, що небезпека роботи в Чорнобилі пройшла стороною ... На жаль, ні ...

Батько навчав ніколи не здаватися і ніколи не здавався сам. Довгих три роки він боровся. Було важко, але йому не звикати ... Хоча, у смерті ... ще ніхто не вигравав ...

Вона забрала у нас тільки його тіло, але дух батька продовжує залишатися з нами, з його дітьми, внуками, сім'єю, друзями.

Кажуть, людина живе так довго, як довго живе пам'ять про неї. Це означає, що він продовжує жити з нами, в наших серцях, і нашій пам'яті. Так довго, як довго живемо ми ... світла пам'ять тобі, Тату ... ", - написав Кличко у своєму блозі.

При підготовці тексту
були використані матеріали Телевізійної Служби Новин