Історія створення Тевтонського (Німецького) ордену (повна назва — Орден дому Святої Марії Тевтонської) починається з Третього хрестового походу (1189—1192). У цьому поході  проти мусульман активну участь брали відразу три західноєвропейські держави: Англія, Франція й Німеччина.

Німецьких рицарів вів у похід германський імператор Фрідріх I Барбаросса. Але на самому початку він загинув (потонув при переправі через одну з річок Малої Азії), після чого німецькі рицарі, очолювані герцогом Фрідріхом Швабським, влилися до війська англійців і французів, якими командували спільно король Англії Ричард Левине Серце й король Франції Філіпп II.

Близько двох років облягали рицарі фортецю Акру. Багато християн було вбито й поранено. Для надання допомоги пораненим німецьким рицарям ченці з Бремена й Любека у своєму наметі (з корабельного вітрила) створили похідний госпіталь. Це сталося в 1190 р. Після взяття Акри (у жовтні 1190 р.) за підтримкою герцога Фрідріха Швабського німецьке госпітальне братство ченців одержало будинок біля міської стіни під госпіталь. Папа Римський Климент III дав згоду на заснування госпіталю 6 лютого 1191 р. Так з’явився у місті-фортеці Акрі німецький госпіталь, що незабаром перейшов під патронаж німецької церкви Святої Марії в Єрусалимі. Більшість уродженців Німеччини жертвували свої заощадження на користь госпіталю, а деякі залишалися в ньому працювати. Серед них було багато рицарів, які утворили при госпіталі німецьке рицарське братство.

У 1198 р. герцог Фрідріх, провідник німецьких хрестоносців на Святій Землі, зі схвалення германського імператора Генріха VI вирішив перетворити німецьке госпітальне братство на рицарський орден, відкритий тільки для німців (до інших орденів приймали уродженців різних країн). За основу взяли статути двох орденів. Від госпітальєрів — усе, що стосується догляду за хворими, а від тамплієрів — усе, що стосується військових обов’язків. Спочатку Орден тевтонців займав підлегле становище щодо госпітальєрів, але вже в 1199 р. Папа Інокентій III затвердив статут Тевтонського ордену, тим самим перетворивши його на самостійну організацію, резиденція якої розташовувалася в німецькому госпіталі Діви Марії в Єрусалимі. Відзнакою тевтонських рицарів став чорний хрест на білих шатах.

Орден складався з п’яти класів:
1. Братів-рицарів (представників рицарського стану).
2. Братів-священиків (вони проводили церковну службу й займалися науковою діяльністю).
3. Інших братів (простих воїнів і ченців).
4. Напівбратів (мирян, задіяних на різних господарських роботах).
5. Фаміліарів (багатих мирян, які підкорялися ордену й надавали йому матеріальну підтримку, а також у разі своєї смерті заповідали йому весь свій статок). Пізніше, у XIV ст., додалися сестри й напівсестри. Їх набирали до ордену з нижчих станів, щоб вони виконували обов’язки служниць, а також доглядали за хворими й пораненими.

У 1196 р. на Святій Землі, в містах Аскалоні, Газі, Рамі, Яффі й Замсі, тевтонські рицарі заснували комтурства (комтурство — найменша адміністративна одиниця рицарського ордену). Це стало початком розширення володінь Тевтонського ордену. Основна сфера його діяльності поширювалася більше на Європу, ніж на Схід. Це пояснюється тим, що всі гарні території Сходу були вже зайняті рицарськими орденами, утвореними раніше (госпітальєрами й тамплієрами). До 1300 р. Тевтонський орден нараховував близько трьохсот комтурств, переважно в Європі. Ордену жертвували великі грошові суми, земельні володіння, монастирі, маєтки тощо. У тевтонців з’явилися впливові покровителі.

Починаючи з 1210 р. Тевтонський орден швидко набирає силу й стає однією з найвпливовіших і наймогутніших організацій (поряд з госпітальєрами й тамплієрами). Такий успіх — наслідок умілого й грамотного керування орденом. Але все могло бути інакше, якби магістром не став Герман фон Зальц (1209—1239).

В одній з битв із мусульманами гине більше половини тевтонських рицарів, а самого Великого Магістра смертельно поранено. Ті, хто лишився живим, обирають Германа фон Зальца главою ордену. Новий Великий Магістр — досвідчений дипломат і має рідкісні організаторські здібності. За короткий час він відновлює боєздатність ордену, а найголовніше — завойовує довіру Папи Римського й імператора Священної Римської імперії. Папа й імператор передають ордену права на майно у Вірменії, Апулії, Угорщині. 1221 р., за імператорським указом, Тевтонський орден опиняється під опікою імператора й звільняється від усіх податків і повинностей.

Магістрові Тевтонського ордену Герману фон Зальцу імператор дав титул князя Священної Римської імперії і дозволив прикрасити імперським орлом герби й корогви Тевтонського ордену. У свою чергу, Папа Римський також проголосив Магістра князем і вручив Герману фон Зальцу дорогоцінний перстень. Цей перстень відтоді передавався від Магістра до Магістра. Завдяки старанням Германа фон Зальца Тевтонський орден стає великим земельним феодалом. Тевтонці засновують храми на землях Баварії, Угорщини, Бельгії й Голландії.

У війську Тевтонського ордену панувала сувора дисципліна, чого бракувало багатьом арміям Європи. Також орден мав розгалужену систему розвідки, що давало велику перевагу при веденні бойових дій.

У 1226 р. Великий Магістр Тевтонського ордену Герман фон Зальц на прохання польського князя Конрада Мазовецького, Папи Римського й імператора Фрідріха II іде завойовувати землі Пруссії. Оголошується Хрестовий похід проти пруссів під приводом християнізації язичницького племені.

Прусси були язичниками й населяли узбережжя Балтійського моря від Вісли до Німана. Ще в X ст. робили місіонерські спроби насадження християнства в Пруссії. Але все було надаремно: єпископів і місіонерів убивали, а церкви спалювали. І тільки в 1206 р. у Лехно був закладений монастир, на базі якого абат Готфрід створив у 1215 р. Прусське єпископство.

У 1217 р. в Пруссії з’явилися перші хрестоносці. Прусси не хотіли віддавати свої території без бою. Чинячи опір, вони спалювали церкви й поселення християн. Тільки в Мазовії прусси знищили 250 парафіяльних церков, 10 тисяч сіл, убили близько 20 тисяч осіб, а 5 тисяч взяли в полон. Тому князь Конрад Мазовецький і викликав на допомогу рицарів Тевтонського ордену.

За договором з Конрадом Мазовецьким тевтонці одержали у володіння Хельминську землю в Польщі, як плацдарм. Імператор дозволив ордену привласнити всі землі, які рицарі-тевтонці завоюють у Пруссії. Таким чином, Пруссія виключалася з ленних відносин імперії. Це надало Тевтонському ордену абсолютну автономію від вищої влади імператора.

Для тевтонських рицарів князь Конрад звелів побудувати замок на горі лівого берега ріки Вісли, там розташувався перший тевтонський гарнізон. Рицарі ордену успішно відбивали атаки пруссів і навіть витримали довгу облогу. З прибуттям підкріплення в 1231 р. вони на чолі з Германом Бальком перейшли до активних дій. Тевтонські рицарі поступово просувалися вглиб Пруссії. Схема завоювання земель була чітко відпрацьована. Спочатку на кордоні ворожої території зводили замок, потім на відстані денного переходу вглиб ворожої території будували інший замок і т. д. Ці замки служили опорними пунктами для рицарів. Споруджували їх досить швидко, тому що використовували для цього дерево, а порожнечі заповнювали каменями й землею. Так виникла мережа замків по всій Пруссії. Багато з них згодом переросли в міста.

У 1234 р. тевтонці формально визнали свої володіння папським леном, але почувалися повноправними хазяями, оскільки слабка папська влада не могла справити на них істотного впливу. Великий Магістр Тевтонського ордену Герман фон Зальц, щоб залучити на завойовані землі Пруссії німецьких колоністів, оголосив, що новозаснованим містам і їхнім жителям надаються різні пільги й привілеї.

У 1237 р. Тевтонський орден приєднав до себе Орден мечоносців, що зазнав перед цим поразки від русичів, литовців і земгалів. Орден мечоносців був перейменований у Лівонський орден. У 1240 р. тевтонські рицарі розпочали похід на Русь. Вони захопили Копор’я, Ізборськ, Псков і грабували землі Новгорода. Новгородський князь Олександр Невський на чолі руських військ виступив проти Тевтонського ордену й до 1242 р. звільнив усі руські землі від німецьких рицарів. 1243 р. тевтонські рицарі остаточно відмовилися від своїх завоювань на руській землі й уклали мирний договір з Новгородом.

А тим часом у Пруссії війна ордену з корінними жителями тривала. У лютому 1249 р. частина пруссів остаточно підкорилася Тевтонському ордену, і в місті Христбурзі був підписаний мирний договір. За цим документом прусси зобов’язалися прийняти хрещення, побудувати церкви й служити в них церковну службу. Пруссам заборонялося багатоженство. Орден надавав їм майнове й спадкоємне право.

До 1252 р. орден за допомогою європейських рицарів завоював Помор’я, а в 1254 р. — Самбію. У 1255 р. тевтонці заснували портове місто-фортецю Кенігсберг. У 1260 р. відбулося широкомасштабне повстання пруссів. Повстанці спалювали костьоли, убивали священиків. Їм удалося захопити невеликі тевтонські замки, а всі великі тримати в облозі. І тільки 1274 р. Тевтонському ордену завдяки безперервному потокові підкріплення з Німеччини вдалося придушити повстання у Пруссії. Загалом ордену знадобилося 53 роки для цілковитого підкорення прусських земель. Остання провінція була завойована в 1283 р.

Землі ордену перекривали Польщі, Литві й Русі вихід до Балтійського моря. Тевтонці виділяли землі німецьким баронам як лени, селили на завойованих територіях німецьких селян і разом з Ганзейським союзом міст заснували ряд нових торговельних поселень. З розширенням підвладних територій у структурі ордену відбуваються деякі зміни. Комтурства перетворюють на провінції, на чолі яких стоять комтури земель. Володіннями в Німеччині, Лівонії й Пруссії керують призначені для цього Магістри земель (ландмейстери). Орден очолює Великий Магістр (гросмейстер). У нього є помічники: Великий Комтур і маршал. Генеральний капітул стає вищим наглядовим і законодавчим органом.

Одночасно із захопленням земель Тевтонський орден, користуючись безгрішшям дрібних земельних феодалів, скуповував всі землі до Одеру.

У результаті своєї діяльності Німецький орден у Пруссії перетворився на суверенну державу. Орденська держава отримала міжнародне визнання, мала сильну, дисципліновану й добре навчену армію і право карбувати свої монети (золоті й срібні монети ордену мали обіг у всіх країнах Європи). До 1291 р. резиденція Великого Магістра Тевтонського ордену знаходилася в місті-фортеці Акрі, а після його падіння й захоплення мусульманами її перенесли до Венеції. У 1309 р. резиденція Тевтонського ордену переїздить до Мальборга. Мальборг був столицею орденської держави. Резиденція ж Великого Магістра розташовувалася в Мальборзькому замку, що вважався неприступним. […]

На початку XIV ст. орденська держава в Пруссії досягла високого для свого часу економічного розвитку й навіть стала одним з найбільших виробників зерна в Європі. Крім того, вона торгувала бурштином, медом, деревиною й хутром. Було засновано 93 міста й 1500 сіл. Населення орденської держави досягло 600 тисяч осіб. Незважаючи на воєнні дії, що не припинялися, вона досягла  багато чого й у галузі науки та мистецтва. Орден відкривав у Пруссії парафіяльні й народні школи, по закінченні яких багатьох учнів посилали на навчання до великих середньовічних університетів.

Але попри процвітання Тевтонський орден хотів розширити територію своєї держави за рахунок земель Польщі й Великого князівства Литовського. У 1343 р., через воєнні дії проти Польщі, король Казимир був змушений підписати з тевтонцями мирний договір. Зрештою Польща відмовилася від прав на Помор’я, Михайлівську й Хельминську землі.

У період з 1340 до 1410 р. тевтонські рицарі здійснили близько ста великомасштабних походів на землі Великого князівства Литовського. Грабіжницьких нападів німецьких рицарів зазнали міста Брест, Вільно, Гродно, Новогрудок, Ліда. У другій половині XIV ст. відбулося значне посилення Польщі, особливо після об’єднання її з Литвою під владою династії Ягеллонів. У цей час Тевтонський орден планував чергове вторгнення на землі князівства Литовського, але польська сторона висловила своє несхвалення і зауважила, що якщо орден здійснить свої плани, то польське військо піде війною на тевтонські землі. У відповідь на цю заяву 6 серпня 1409 р. орден оголосив Польщі війну. Так почалася Велика війна, що тривала до 1411 р.

На початку війни тевтонським рицарям удалося глибоко просунутися на територію Польщі. Було захоплено багато замків, а в замку Швець тевтонці звільнили з польського полону комтура Генріха фон Плауена, який згодом стане Магістром ордену. Під Велунем, на території Нової Марки, 4 вересня тевтонці завдали поразки польському війську. Але вже 23 вересня нове польське військо почало успішно відвойовувати свої землі в ордену. У цей час литовське військо разом із жемайтськими повстанцями стало облягати замки ордену. Воювати на два фронти йому були важко, тому тевтонці були змушені запропонувати полякам перемир’я (до 24 червня), а також передати розгляд територіальної суперечки між Тевтонським орденом і Польщею на суд чеського короля. Той, одержавши від ордену велику суму грошей (за дружнє посередництво), вирішив суперечку на користь ордену. Поляків це не влаштувало. Усі розуміли, що війна неминуча. Незважаючи на те, що перемир’я поляків з тевтонськими рицарями було продовжено до липня, обидві сторони масово готувалися до воєнних дій. […]

Об’єднання двох армій, Польщі й Великого князівства Литовського, стало цілковитою несподіванкою для Тевтонського ордену. Великий Магістр Ульріх фон Юнгінген спочатку навіть не повірив очевидцеві переправи союзних військ через Віслу. А в цей час об’єднані війська Польщі й князівства Литовського йшли просто на Мальборг. Великий Магістр терміново відправив військо назустріч ворогові.

Зустрілися дві армії на нерівній місцевості між селищами Грюнвальд і Танненберг, неподалеку від міста Дубровенська. Орденське військо, що прибуло раніше, встигло укріпити свої позиції. Але це не допомогло виграти битву, тому що в цьому бої основну частину орденського війська складали не високодисципліновані тевтонські рицарі, а рицарі й найманці з багатьох країн Європи.

Відмітною рисою європейських рицарів було те, що вони воювали здебільшого індивідуально й погано підкорялися наказам. Тому в Грюнвальдській битві 15 липня 1410 р. перемогло союзне військо Польщі й Великого князівства Литовського, завдяки дисципліні й гарній маневреності його підрозділів. Особливо відзначилася легка татарська кіннота, що використала свій традиційний тактичний прийом — помилковий відступ, завдяки якому частина орденського війська потрапила в засідку.

У Грюнвальдській битві орден втратив убитими 18 тисяч осіб, 14 тисяч було взято в полон. Загинули також Великий Магістр Ульріх фон Юнгінген і майже весь керівний склад Тевтонського ордену. Після поразки під Грюнвальдом Тевтонський орден втратив колишню могутність і не зміг здійснити свої плани щодо оволодіння всіма землями Прибалтики. Провалилися й плани державотворення на території всієї Східної Європи. […]

У 1411 р. між орденом, Польщею, Великим князівством Литовським і Мазовією був укладений мирний договір. Але не завжди орден захоплював нові землі силою. Наприклад, у Польщі багато міст добровільно перейшли під його владу. Їх приваблювали ясність і реальність тевтонських законів, а також Магдебурзьке право й податкові пільги. Польські королі, у свою чергу, йшли війною на міста, що пристали до ордену. Городяни, таким чином, перебували між двох вогнів і присягали на вірність то одним, то іншим. Так, після Грюнвальдської битви майже всі орденські міста здалися полякам без бою. Але потім так само повернулися під владу Тевтонського ордену.

У 1454 р. орден знову розпочав війну з Польщею. Ця війна закінчилася перемогою поляків, а Тевтонський орден, що програв, був змушений визнати себе васалом Польщі.

У 1525 р. Великий Магістр ордену Альбрехт фон Ансабах, з роду Гогенцоллернів, прийняв лютеранство й здійснив секуляризацію Східної Пруссії, що стала відтепер спадковим герцогством, тобто зробив володіння католицького ордену світською власністю, а сам із гросмейстера Тевтонського ордену перетворився на герцога Пруссії. Але орден не перестав існувати. У 1526 р. його очолив Вальтер фон Кронберг (1526—1543).
У 1801 р. Франція приєднала землі ордену на захід від Рейну, а в 1809 р. Наполеон своїм декретом закрив орден і віддав його землі на правому березі Рейна германським союзникам. Тевтонський орден був відновлений в Австрії в 1834 р., в якості католицької дворянської спілки. Після 1918 р. існує лише священницька галузь ордену (перетворена папою Пієм XI на духовний орден) з резиденцією у Відні. Орден продовжує існувати також у рамках протестантизму в Утрехті.

Глава з книги С. В. Жаркова «История создания рыцарских орденов и каталог холодного оружия, снаряжения рыцарей средневековой Европы»