Повна назва Ордену тамплієрів — Таємне рицарство Христове й храму Соломона. Він виник у 1118 р. в Єрусалимі. Заснували орден дев’ять французьких рицарів, на чолі яких стояв Гуго де Пейнс, який і став його першим Магістром. Перший Великий Магістр Ордену Храму Гуго де Пейнс народився 9 лютого 1070 р. в замку Пейн у Шампані (Франція). Був посвячений у рицарі в 1085 р. і вважався поважною особою при дворі графа Шампані. У 1104 р. граф Шампанський вирушає до Палестини в супроводі Гуго де Пейнса й декількох рицарів. Наприкінці 1107 р. вони повертаються до Франції. Але в 1114 р. Гуго де Пейнс знову збирається до Святої Землі. Там він з декількома рицарями присвячує себе служінню Гробу Господньому й охороняє прочан, які приходять до Єрусалима.

У 1118 р. Гуго де Пейнс і дев’ять французьких рицарів засновують в Єрусалимі Орден жебручих рицарів Хреста (в Гуго де Пейнса й рицаря Готфріда Сент-Омера був один бойовий кінь на двох). Гербом цієї організації стає зображення двох рицарів, які їдуть на одному коні (це символізувало відмову від матеріальних благ).

Першим покровителем ордену був король Балдуїн (правитель Єрусалима), який передав рицарям частину свого палацу. Він розташовувався на місці колишнього юдейського храму Соломона. Французькою мовою храм називається tample. Звідси й спрощена назва рицарського ордену — Орден Храму (тамплієрів). Цікаво, що в документах, які дійшли до наших часів, до 1127 р. немає жодної згадки про Орден тамплієрів, і це за дев’ять років його існування. У 1127 р. король Єрусалима відправляє Гуго у супроводі загону рицарів до Європи. Вони їдуть до Папи Гонорія. Мета поїздки — залучення більшої кількості християнських воїнів для захисту Єрусалима, а домогтися цього можна було, тільки оголосивши новий Хрестовий похід (це міг зробити лише Папа Римський). Водночас із дорученням короля Гуго одержує офіційне визнання церкви для свого Ордену тамплієрів. Для цього Папа Римський відправляє Гуго де Пейнса на церковний собор у Труа (у центрі Шампані). У 1128 р. він затвердив Орден храму і його статут, а його глава Гуго де Пейнс одержав титул Великого Магістра.

У 1129 р. Гуго де Пейнс вирушає до Святої Землі. Тепер у нього досить рицарів (завербованих у Європі) і коштів для боротьби з мусульманами. Перший Великий Магістр Ордену тамплієрів Гуго де Пейнс помер у віці 66 років 24 травня 1136 р., а його похорони супроводжувалися пишною ходою рицарів-тамплієрів у Єрусалимі.

Орден тамплієрів, або храмовників, створювався з метою охорони прочан, які ринули до Палестини з Європи (найнебезпечнішим був шлях з Яффи до Єрусалима). Вступаючи до ордену, рицарі клялися «присвятити свої мечі, руки, силу й життя захисту християнської віри, беззаперечно коритися главі ордену — Великому Магістрові, а також піддаватися небезпекам моря й війни, коли буде наказано, з любові до Христа, не відступати при зустрічі одного з трьома невірними ворогами».

Тамплієри давали обітницю слухняності, цнотливості й бідності. До ордену приймали рицарів і ченців, які походили з дворянських та аристократичних родин. Символом тамплієрів був червоний хрест. Одяг рицарів був білим і мав відзнаку — восьмикутний червоний хрест з лівого боку. Одяг сержантів, послушників і конюших був чорним, з червоним хрестом. Прапор тамплієрів мав дві барви (білу й чорну), на тлі який розміщалися хрест і гасло: «Не нам, не нам, а імені Твоєму».

Орден тамплієрів за короткий час став потужною, добре структурованою (завдяки суворій дисципліні) військовою організацією.

У її основу було покладено принцип: «Кожен аж ніяк не слідує власній волі, а більше дбає про те, щоб коритися тому, хто наказує».

Орден тамплієрів набирав популярності. По всій Європі говорили про те, що рицарі-тамплієри не тільки воюють з невірними, але й охороняють прочан і торговельні каравани, а також уміють майстерно лікувати рани. Багато молодих аристократів і рицарів з усіх країн Європи вступали до ордену. З усіх кінців християнського світу до скарбниці тамплієрів надходили щедрі пожертвування. Орден, що сповідував бідність, швидко став багатіти. До того ж кожен новоприбулець віддавав йому весь свій статок.

Ця організація привертала до себе багатьох. Безземельні рицарі знаходили в ній опору на все життя й заможне існування. Знатні сеньйори діставали захист від будь-яких могутніх ворогів, у тому числі й від власних государів. Але до ордену вступало й багато жадібних людей, які забули про все святе й ладні були чинити будь-які жорстокості. Їх приваблювала одна з головних заповідей тамплієрів: «Жоден злочин, скоєний на користь ордену, не вважається гріхом».

Ордену дарували землі французькі й англійські королі. До 1130 р. в тамплієрів були володіння у Франції, Англії, Шотландії, Фландрії, Іспанії, Португалії. У 1140 р. з’явилися володіння в Італії, Австрії, Німеччині й Угорщині. Крім земель у XII ст. рицарі-тамплієри володіли замками, фортецями, верфями, портами. Вони мали свій потужний флот, а також здійснювали торговельні операції. […] Під солідні відсотки вони позичали гроші навіть збіднілим монархам, перетворюючись на банкірів практично всіх європейських королівських домів і деяких мусульманських володарів. У XII-XIII ст. Орден тамплієрів (30 тисяч воїнів, переважно французів) поряд з Орденом госпітальєрів (іоаннітів) становив основну армію християнських держав Палестини.

Тамплієри заснували найпотужніші фортеці Святої Землі: Крак-де-Шевальє, Шато-Пелерен, Сафед, Торан та ін. У боях з мусульманами рицарі-тамплієри часто проявляли віроломство й особливу жорстокість, тим самим викликаючи ненависть мусульман. Тому, коли в 1187 р. військо короля єрусалимського було розгромлене мусульманами, християнських рицарів, які потрапили до полону, відпустили за викуп — усіх, але не рицарів-тамплієрів. Утім, незважаючи на поразку, Орден тамплієрів ще довгий час володів великими маєтками на Святій Землі.

Але незабаром тамплієрам і госпітальєрам довелося назавжди залишити Святу Землю. Обидва ордени влаштувалися на острові Кіпр. Там вони пробули кілька років, після чого госпітальєри завоювали острів Родос, а тамплієри, зберігши на Кіпрі землі й замки, переїхали до Франції (резиденцію ордену перенесли до Парижа).

Тамплієри продовжували володіти землями й замками у Франції, Англії, Італії, Німеччині, Іспанії, Португалії, Угорщині, на Кіпрі та в інших європейських країнах. Привілеї, отримані тамплієрами в різний час від римських пап, фактично перетворили орден на суверенну державу зі своїми урядом, податками, судочинством, армією тощо. Завдяки могутності, скрупульозній чесності у фінансових справах і прекрасно поставленій бухгалтерії тамплієри швидко перетворилися на потужну й надійну фінансову державу.

Саме вони винайшли векселі, що значно полегшили рух капіталів при комерційних і сімейних угодах. Вирушаючи у Хрестовий похід, великі феодали й рицарі нерідко закладали під позичку свої землі й інше майно в європейських конторах ордену. Боячись пограбування в дорозі, вони брали лише розписку, для того щоб одержати гроші після прибуття до Єрусалима. Так тамплієри ставали не тільки лихварями, але й організаторами банківської справи. І вона принесла їм величезні багатства: адже багато хрестоносців гинули на шляху, не встигнувши дістатися Єрусалима.

Орден Храму заохочував розвиток науки й техніки, сприяв культурним контактам християнського світу з мусульманською і юдейською цивілізаціями. Великі Магістри виділяли значні кошти на розвиток геодезії, картографії, будівництво шляхів і мореплавання. Орден засновував і утримував госпіталі й лікарні, у яких розробляли передові методи лікування й створювали нові ліки.

 Загалом діяльність ордену й життя його рицарів були таємничими, прихованими від сторонніх очей за потужними стінами замків і фортець. Це породжувало чутки: про розкіш і марнотратство тамплієрів, про загадкові церемонії, що відбувалися в орденських замках. Також говорили, що якщо член ордену видасть його таємниці стороннім особам, то його або вб’ють, або запроторять на все життя до підземелля. Багато хто вважав, що тамплієри мають знання, за допомогою яких викликають небіжчиків з того світу, і ті допомагають їм шукати заховані скарби.

Орден став настільки могутнім і багатим, що перед ним тріпотіли навіть королі. Покої замків тамплієрів були розкішнішими, ніж у королівських палацах. Тому англійські королі, буваючи в Парижі, зупинялися разом з усією своєю свитою не в королівському замку — Луврі, а в Тамплі — паризькій резиденції Ордену тамплієрів.

Замок Тампль на ті часи вважався цілковито неприступним. Високі, потужні, товсті стіни, вежі й глибокий рів захищали господарів замку і їхніх гостей. Підйомний міст, окутий залізом, вів тільки до однієї з веж (усього їх було сім). Ворота замку відчинялися й зачинялися за допомогою складної системи важелів. Найвищою й найзахищенішою будівлею в замку був донжон. У ньому розміщалася резиденція Великого Магістра Ордену тамплієрів. Капітул Ордену тамплієрів засідав у церкві. […]

Великий Магістр Жак де Моле був упевнений у своїй цілковитій владі над королем Франції (великим боржником). До речі, літописці того часу описують цікавий випадок. Король Філіпп IV полюбляв, одягшись простолюдином, затесатися до юрби, походити по базарах, загалом послухати, про що говорить народ. Його навіть не зупиняли повідомлення про безладдя, що виникали то тут, то там. І одного разу недалеко від замку тамплієрів короля впізнав «улюблений» народ. Згадавши все те «добро», що його Філіпп IV зробив простим людям (фальшиві монети, непомірні податки тощо), юрба оточила розгубленого й наляканого монарха. Почулися погрози. Допомога прийшла зненацька. Рицарі-тамплієри, які проходили повз, швидко зорієнтувавшись у ситуації, порятували короля. Прикриваючи його щитами, рицарі повели його до свого замку. У Тамплі Філіпп IV знайшов притулок, поки його війська вгамовували повстання черні в Парижі (пізніше Філіпп жорстоко помститься парижанам за їхню зухвалість). Король Франції був уражений розкішшю внутрішнього оздоблення резиденції тамплієрів. Йому навіть показали скарбницю ордену (щоб зайвий раз продемонструвати королеві силу й могутність Ордену Храму).

У 1306 р. Філіпп IV починає здійснювати свій план знищення тамплієрів і захоплення їхніх багатств. Для початку в липні 1306 р. за наказом Філіппа Климент V викликає Великого Магістра Ордену тамплієрів Жака де Моле з Кіпру до Парижа. У 1307 р. за доносом колишнього члена Ордену тамплієрам було пред’явлене обвинувачення в єресі й аморальності. Папа Климент V і король Філіпп IV ініціювали проти них інквізиційний процес. Ранком 13 жовтня 1307 р. Великий Магістр і всі члени Ордену тамплієрів, які перебували на французькій землі, були арештовані. Напад короля на орден був несподіваним і неймовірним для тамплієрів, тому вони не чинили опору. Усі замки й будівлі, що належали ордену, а також інше майно були конфісковані. Але королеві Франції не вдалося досягти своєї головної мети — захопити скарби і документи ордену.

Незважаючи на секретність операції короля, скарби, документи й архів ордену було вивезено з Парижа за пару днів до початку арештів. Їх завантажили в порту Ла-Рошель на кораблі, які відпливли в невідомому напрямку. Переслідування й суди над членами Ордену тамплієрів тривали. У 1310 р. біля монастиря Святого Антонія (під Парижем) були спалені на багаттях 54 рицарі-тамплієри. Катуваннями з рицарів виривали зізнання у страшних злочинах (єресі, служінні сатані, протиприродних пороках), і на підставі цих показів 3 квітня 1312 р. на засіданні XV Всесвітнього собору Папа Климент V оголосив постанову про розформування Ордену тамплієрів.

У березні 1314 р. був спалений Великий Магістр Ордену тамплієрів Жак де Моле. На страті був присутній король Франції Філіпп IV. Жак де Моле перед смертю вимовив проклін на адресу короля, Климента V і Гійома де Ногаре (який керував арештами тамплієрів і особисто катував Великого Магістра). Цікаво, що невдовзі всі троє проклятих померли один за одним. Прибуток короля Франції Філіппа IV від знищення Ордену тамплієрів на французькій землі склав чверть мільйона ліврів.

Орден тамплієрів перестав існувати, його землі, замки, кораблі й верфі були конфісковані. Багато чого з майна тамплієрів успадкували рицарі-госпітальєри (наприклад, замок Тампль у Парижі), а також інші рицарські ордени. Тамплієри, які залишилися в живих і перебували за межами Франції, були змушені вступити до лав інших орденів.

Глава з книги С. В. Жаркова «История создания рыцарских орденов и каталог холодного оружия, снаряжения рыцарей средневековой Европы»