Укр Eng

Виникнення лицарства

Орден госп╕таль╓р╕в (╕оанн╕т╕в)

Другим був створений Орден ╕оанн╕т╕в. Його повна назва — Орден вершник╕в госп╕талю Святого ╤оанна ╢русалимського. Ще в XI ст. мусульманське населення утискувало зах╕дних прочан у Палестин╕. Для того щоб якось протистояти нападам мусульман, а також мати можлив╕сть допомагати стражденним, утворилося товариство купц╕в, здеб╕льшого з м╕ста Амальфи. У 1048 р. це товариство д╕стало дозв╕л в╕д ╓гипетського хал╕фа (якому тод╕ належав ╢русалим) на буд╕вництво в м╕ст╕ ╢русалим╕, б╕ля Гробу Господнього, каплиц╕, а також чолов╕чого монастиря й госп╕талю. П╕сля зак╕нчення буд╕вництва госп╕талю товариство купц╕в (що складалося переважно з ╕тал╕йц╕в) присвятило його св. ╤оанну Предтеч╕.

З кожним роком дедал╕ б╕льше прочан приходило до госп╕талю Святого ╤оанна. Одн╕ шукали захисту, ╕нш╕ л╕кували рани й хвороби, отриман╕ п╕д час тривалого переходу з ╢вропи на Сх╕д. Багато хто з прочан залишався служити при госп╕тал╕. Поступово там утворилося братство для догляду за хворими й пораненими.

П╕д час захоплення рицарями ╢русалима, в 1099 р., братство госп╕талю Святого ╤оанна, взявшись за зброю, звитяжно боролося з мусульманами. Тому Готфр╕д Бульонський за перемогу, здобуту завдяки допомоз╕ братства п╕д час штурму м╕ста-фортец╕ ╢русалима, визнав сво╖м обов’язком пожертвувати госп╕талю сол╕дну суму грошей. А пот╕м ╕ Папа Пасхал╕й II подарував ченцям особлив╕ прив╕ле╖.

П╕зн╕ше, в 1113 р., на баз╕ братства госп╕талю Святого ╤оанна був створений духовно-рицарський орден з певним статутом, затвердженим Папою Римським. Вступивши до лав ордену, рицар зр╕кався всього свого майна (здеб╕льшого на користь ордену, р╕дко — на користь спадко╓мц╕в). Трохи п╕зн╕ше госп╕таль╓ри одержали право набувати ма╓тки й замки (але запов╕сти надбане вони могли т╕льки сво╓му ордену). Рицар╕ приймали об╕тниц╕: б╕дност╕, цнотливост╕ й слухняност╕, а також об╕тницю захищати християнську в╕ру й церкву.

Символом ордену став б╕лий восьмикутний хрест. Спочатку його носили на л╕вому плеч╕ чорно╖ мант╕╖. Причому рукави в мант╕╖ були дуже вузьк╕, це символ╕зувало в╕дсутн╕сть особисто╖ вол╕. П╕зн╕ше рицар╕-госп╕таль╓ри стали носити червон╕ шати з нашитим на грудях хрестом.

Орден Святого ╤оанна ╢русалимського складався з трьох клас╕в:
1. Кавалер╕в юстицьких (chevaliers de justice).
2. Капелан╕в конвентуальних (capellains conventuels).
3. Сервардарм╕в, або збро╓носц╕в (servans d’armes).

Були ще й священики-послушники (poetres d’obedience), сервандоф╕си, або служники (servans d’offeces), ╕ донати, або нап╕вхрещеники (les dones on demi-croix).

З 1155 р. главу рицарського ордену стали називати Великим Маг╕стром, або гросмейстером, а також присвоювали титули «страж ╢русалимського гостиного будинку» й «блюститель рат╕ Христово╖». Великого Маг╕стра обирали дожитт╓во з найзнатн╕ших ╕ найзвитяжн╕ших рицар╕в ордену. Рицар╕ ордену вважалися п╕дданими Великого Маг╕стра й присягали йому на в╕рн╕сть. Були в глави ордену, як ╕ в корол╕в, символи влади: корона, «меч в╕ри» й особиста печатка. Для прийняття найважлив╕ших р╕шень збирався Генеральний Кап╕тул. Його члени в╕ддавали Великому Маг╕стров╕ гаман з в╕сьмома динар╕ями, що мало символ╕зувати в╕дмову рицаря в╕д багатства.

Резиденц╕я Ордену госп╕таль╓р╕в спочатку перебувала в госп╕тал╕ Святого ╤оанна в ╢русалим╕. Тут розм╕щувалося близько двох тисяч л╕жок для хворих ╕ поранених у битв╕ християн. Суворо дотримувалися правила: одяг ╕ ╖жа були однаково╖ якост╕ для вс╕х стражденних, незалежно в╕д ╖хнього звання й походження. Був у госп╕таль╓р╕в (╕оанн╕т╕в) ╕ притулок для п╕дкидьк╕в ╕ грудних д╕тей. Б╕днякам рицар╕ надавали безоплатну допомогу, трич╕ на тиждень улаштовували для них безкоштовн╕ об╕ди. Завдяки впливовим заступникам Орден госп╕таль╓р╕в усюди набував великого значення,  к╕льк╕сть рицар╕в, як╕ належали до нього, пост╕йно зб╕льшувалася.

У середин╕ XII ст. основними обов’язками рицар╕в стають в╕йна з нев╕рними й охорона прочан, як╕ ╖дуть до Свято╖ Земл╕ з ╢вропи. На новому поприщ╕ орден не т╕льки набува╓ ще б╕льшого значення, але й отриму╓ нов╕ прив╕ле╖, особливо в╕д ╕мператора Фр╕др╕ха I у 1185 р. Орден уже ма╓ у сво╓му розпорядженн╕ волод╕ння в Палестин╕ й П╕вденн╕й Франц╕╖. ╤оанн╕ти починають так само, як ╕ тампл╕╓ри, здобувати великий вплив у ╢вроп╕.

Наприк╕нц╕ XII ст. християн змусили п╕ти з Палестини. Рицарям-госп╕таль╓рам довелося залишити в 1187 р. свою головну резиденц╕ю, що розташовувалася в ╢русалим╕. Госп╕таль╓ри (╕оанн╕ти) ще якийсь час утримували в Сир╕╖ земл╕, що належали ордену. Але в 1291 р., коли впав останн╕й оплот хрестоносц╕в на Свят╕й Земл╕, прибережна фортеця Акра, госп╕таль╓рам довелося переселитися на остр╕в К╕пр.

К╕пром у той час правив король Гв╕до Луз╕ньян (нащадок останнього короля ╢русалима). Присутн╕сть на його остров╕ потужно╖, добре озбро╓но╖ в╕йськово╖ орган╕зац╕╖ давала королев╕ захист в╕д наб╕г╕в мусульманських п╕рат╕в. Але те, що госп╕таль╓ри були незалежн╕, не подобалося королев╕, а це, у свою чергу, призводило до конфл╕кт╕в.

Госп╕таль╓ри побудували на К╕пр╕ св╕й флот й усп╕шно воювали на мор╕ проти мусульман. Нападаючи на ворож╕ корабл╕, рицар╕ захоплювали багату здобич. Але в╕дносини з королем К╕пру, що загострилися, призвели до того, що в 1307 р. рицарям-госп╕таль╓рам довелося переселитися з К╕пру на остр╕в Родос, що належав у той час В╕зант╕╖. М╕сцеве грецьке населення не бажало коритися госп╕таль╓рам. Рицарям знадобилося два роки, щоб п╕дкорити соб╕ остр╕в. Т╕льки п╕сля цього Великий Маг╕стр Фалькон де В╕лларет проголосив Родос власн╕стю ордену, ╕ в╕дтод╕ його рицар╕в називають родоськими.

Орден продовжував багат╕ти. Доходи йому приносили земельн╕ волод╕ння в ╢вроп╕, але б╕льший прибуток становили в╕йськов╕ трофе╖, захоплен╕ в мусульманських п╕рат╕в п╕д час морських бо╖в. Родоськ╕ рицар╕ свято дотримувалися статутних традиц╕й, що склалися ще п╕д час заснування ордену. Але отримати членство в ньому стало набагато важче, н╕ж ран╕ше (особливо рицарям). Як виняток Великий Маг╕стр м╕г дарувати звання родоського рицаря на власний розсуд, проте нав╕ть ця можлив╕сть була суворо обумовлена правилами, через як╕ й глава ордену не м╕г переступити. Але можна було вступити до ордену не як рицар, а як простий во╖н. Це було легше, вт╕м ╕ в цьому раз╕ потребували св╕дчень про те, що батько й д╕д не були рабами та не промишляли яким-небудь мистецтвом чи ремеслом.

За наявност╕ вс╕х п╕дтверджувальних папер╕в майбутнього члена ордену допускали до випробувань. В╕н повинен був продемонструвати сво╓ в╕йськове мистецтво, а також зд╕йснити принаймн╕ п’ять «караван╕в». П╕д караваном мали на уваз╕ плавання на суднах ордену з 1 с╕чня до 1 липня або з 1 липня до 1 с╕чня. Так що майбутн╕й член ордену повинен був провести в мор╕ не менше двох з половиною рок╕в. П╕сля цього той, хто проходив це випробування, мав дати об╕тниц╕ слухняност╕, цнотливост╕, б╕дност╕, а також об╕тницю викор╕нювати мусульман.

Рицар╕ ордену, як ╕ ран╕ше, носили в╕дм╕тний орденський одяг. Н╕хто не м╕г носити його, кр╕м них. ╤ т╕льки в поодиноких випадках його надавали королям або знатним сеньйорам, як╕ жертвували до скарбниц╕ ордену велику суму золотом. Одним з правил, яких дотримувалися з перших рок╕в ╕снування ордену, було сп╕льне життя. Живучи вс╕ разом, рицар╕ становили конвент. Однак з часом було прийняте застереження: в╕д рицаря вимагали, щоб в╕н пров╕в у конвент╕ т╕льки п’ять рок╕в, причому байдуже як — п’ять рок╕в посп╕ль або ж загалом. ╤снували й правила для загального рицарського столу. На день рицарев╕ належало не менше фунта м’яса, одна карафка гарного вина й ш╕сть хл╕б╕в. У п╕сн╕ дн╕ м’ясо зам╕нювали рибою ╕ яйцями.

Родоськ╕ рицар╕ жили розм╕ряним життям на сво╓му остров╕ не одне десятил╕ття, але у св╕т╕ в╕дбувалися важлив╕ под╕╖, як╕ не могли не вплинути на ╖хню д╕яльн╕сть. У середин╕ XV ст. турки-османи, розширюючи кордони Османсько╖ ╕мпер╕╖, стали завойовувати величезн╕ територ╕╖.

У 1453 р. вони захопили Константинополь. Це призвело до пад╕ння В╕зант╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Також ╖м удалося завоювати земл╕ Мало╖ Аз╕╖ й Грец╕╖. Настала черга Родосу. У 1480 р. турки-османи напали на остр╕в. Але родоськ╕ рицар╕ витримали облогу й в╕дбили напад. Завдяки ц╕й перемоз╕ Родоський орден прозвали непереможним. В╕н волод╕в островом ще 42 роки ╕ сво╖ми д╕ями заважав турецькому султанов╕ Сулейману стати повновладним володарем на Середземному мор╕.

Тому в 1522 р. стався новий напад на остр╕в Родос. Щоб остаточно пок╕нчити з родоськими рицарями, султан Сулейман направив проти них величезну арм╕ю. Вона складалася з 200 тисяч во╖н╕в ╕ 700 корабл╕в, як╕ блокували остр╕в з ус╕х бок╕в. Але, незважаючи на явну к╕льк╕сну перевагу напасник╕в, родоськ╕ рицар╕ протриматися аж три м╕сяц╕, запекло в╕дбиваючи атаки турецьких в╕йськ. Передчуваючи неминучу загибель вс╕х член╕в ордену, Великий Маг╕стр В╕ль╓ де Л╕лль Адан, не бачачи ╕ншого виходу, вручив св╕й меч турецькому султанов╕ Сулейману, тим самим визнавши поразку. Турецький султан, захоплений в╕двагою й витримкою сво╖х ворог╕в — християнських рицар╕в, вир╕шив дарувати вс╕м уц╕л╕лим членам ордену волю (нав╕ть видав охоронн╕ грамоти), але за одн╕╓╖ умови — негайно залишити остр╕в.

До цього часу в ордену залишилося мало земель в ╢вроп╕, тим б╕льше що сфери впливу тут вже було под╕лено м╕ж ╕ншими рицарськими орденами. Але ╕мператор Священно╖ Римсько╖ ╕мпер╕╖ Карл V запропонував госп╕таль╓рам влаштуватися на остров╕ Мальта. Мета ц╕╓╖ пропозиц╕╖ була очевидна: рицар╕, перебуваючи на остров╕, могли знову боротися з турками (адже Мальта набагато ближче до турк╕в, н╕ж ╢вропа).

Госп╕таль╓ри, прибувши на Мальту, поклялися продовжити боротьбу з мусульманами ╕ морськими п╕ратами. ╤ орден стали називати мальт╕йським. На остров╕ рицар╕ спорудили потужн╕ берегов╕ укр╕плення й фортец╕. Кор╕нне населення постачало рицарям матрос╕в ╕ солдат╕в. Захоплен╕ в морських боях ╕ битвах на суходол╕ бранц╕ ставали рабами на галерах. Корабл╕ рицар╕в Мальт╕йського ордену захоплювали турецьк╕ судна. Рицар╕ ордену робили вдал╕ наб╕ги на африканське узбережжя, у волод╕ння тун╕ських та алжирських бе╖в.

Мальт╕йський орден брав участь ╕ в боротьб╕ християн з арабами на П╕ренейському п╕востров╕. У цей час орден очолював Великий Маг╕стр Жанн де Ла Валетт (1557—1568 рр. правл╕ння). При ньому Мальт╕йський орден досяг найвищого розкв╕ту. Д╕╖ рицар╕в викликали в турецького султана занепоко╓ння, тому в╕н вир╕шив пок╕нчити з орденом раз ╕ назавжди. У травн╕ 1565 р. до острова п╕д╕йшли 200 турецьких корабл╕в, на яких перебувала турецька арм╕я, що складалася з 40 тисяч в╕дб╕рних яничар╕в. Ц╕й арм╕╖ протистояли 700 мальт╕йських рицар╕в ╕ 8 тисяч простих во╖н╕в. Оборону очолював Великий Маг╕стр Жанн де Ла Валетт, якому було вже 70 рок╕в. Чотири м╕сяц╕ турки штурмували столицю ордену, але рицар╕ в╕дбивали вс╕ атаки. ╤ т╕льки втративши вбитими й пораненими б╕льшу частину арм╕╖, турки в╕дступили. Втрати ордену склали 240 рицар╕в ╕ 5 тисяч простих во╖н╕в. На честь Великого Маг╕стра, який здобув перемогу над турками, столицю острова назвали Ла-Валетта.

У XVI й XVII ст. флот Мальт╕йського ордену залишався, як ╕ ран╕ше, потужною силою. В╕н усп╕шно боровся з Османською ╕мпер╕╓ю. Союзу з Мальт╕йським орденом шукали багато кра╖н, у тому числ╕ й Рос╕я. Першим рос╕йським послом на Мальт╕ за час╕в Петра I був Б. П. Шереметь╓в. Його з пошаною прийняли в Ла-Валетт╕. Надал╕ Рос╕я й Мальта регулярно обм╕нювалися посланнями з приводу вступу на рос╕йський престол ╕мператор╕в й ╕мператриць або обрання чергових Великих Маг╕стр╕в ордену. Катерина II посилала на Мальту рос╕йських оф╕цер╕в для морсько╖ практики, яку вони проходили на кораблях Мальт╕йського ордену. Однак особливо т╕сн╕ в╕дносини Мальт╕йського ордену й Рос╕╖ зав’язалися за Павла I.

Наприк╕нц╕ XVIII ст., п╕сля французько╖ революц╕╖, багато чого зм╕нилося в житт╕ Мальт╕йського ордену. В╕н майже втратив останн╕ ╓вропейськ╕ волод╕ння, як╕ розташовувалися переважно у Франц╕╖ (нав╕ть паризький замок Тампль). Треба сказати, що ц╕ волод╕ння в ╢вроп╕ д╕сталися Мальт╕йському ордену п╕сля розформування Ордену тампл╕╓р╕в. Вплив революц╕╖, що в╕дбулася у Франц╕╖, був величезним. Революц╕йн╕ ╕де╖ проникнули нав╕ть на Мальту, кор╕нне населення в╕дверто виявляло невдоволення тим, що островом ст╕льки стол╕ть волод╕╓ стар╕ючий рицарський орден. Нав╕ть серед самих мальт╕йських рицар╕в з’явилися т╕, хто под╕ляв революц╕йн╕ переконання. Усе це призвело до того, що в 1798 р., коли до Мальти п╕д╕йшов флот Наполеона, що плив до ╢гипту, флот ордену, який вважався доти непереможним, здався протягом одного дня. Б╕льш╕сть кор╕нних жител╕в Мальти, як╕ служили на остров╕ солдатами й матросами, виявили бажання поповнити французьку арм╕ю й вирушити з Наполеоном у ╢гипетський пох╕д.

Мальт╕йський орден був змушений поступитися правами волод╕ння островом Мальта французам. Маг╕стр ордену ухвалив р╕шення про пере╖зд ордену до Рос╕╖. Це р╕шення було прийнято не випадково. Ще за р╕к до наполеон╕вського вторгнення Мальт╕йський орден одержав в╕д рос╕йського ╕мператора Павла I чудовий палац у столиц╕ Рос╕╖, на Садов╕й вулиц╕. Кр╕м того, ╕мператор вид╕лив представництву ордену в Рос╕╖ велик╕ кошти. Павло  I був великим шанувальником Мальт╕йського ордену й рицарських традиц╕й ╕ нав╕ть одягав сво╖х лаке╖в у його кольори. Коли Мальт╕йський орден вигнали з острова Мальта, його Кап╕тул пере╖хав до Санкт-Петербурга, а рос╕янин Павло I був обраний Великим Маг╕стром (оск╕льки колишн╕й глава ордену п╕дписав акт про зречення). П╕сля свого обрання Павло I нав╕ть ув╕в мальт╕йський рицарський хрест до державного герба Рос╕╖. Таким чином, Мальт╕йський орден завойовував у Рос╕╖ дедал╕ м╕цн╕ш╕ позиц╕╖. Новий Великий Маг╕стр — ╕мператор — щедро нагороджував орденськими знаками рос╕йських оф╕цер╕в, як╕ ставали в такий спос╕б членами ордену.

1801 р., п╕сля смерт╕ Павла I, ╕мператор Рос╕╖ Олександр I, який зм╕нив свого попередника на престол╕, не об╕йняв посаду Великого Маг╕стра ордену, а оголосив себе його покровителем. Щоправда, протегував Олександр I ордену недовго, лише два роки. До реч╕, знак ордену прибрали з рос╕йського герба в╕дразу п╕сля смерт╕ Павла I. Втративши впливових заступник╕в, орден занепав.

17 листопада 1802 р. вийшов документ про знищення Священно╖ Ради Ордену ╤оанна ╢русалимського, про залишення на ц╕й п╕дстав╕ Великого Пр╕орства рос╕йського католицького в областях, в╕д Польщ╕ при╓днаних, ╕ про нове розпорядження щодо Великого Пр╕орства рос╕йського. Поступово майно й земл╕ Мальт╕йського ордену в Рос╕╖ були в╕д╕бран╕. В╕н втратив сво╖ волод╕ння ╕ в ╕нших кра╖нах. Зрештою резиденц╕я колись могутнього рицарського ордену, на який зважали корол╕ й ╕мператори, ц╕лком утративши колишню м╕ць, улаштувалася в Рим╕.

У середин╕ XIX ст. Мальт╕йський орден перетворю╓ться з в╕йськово╖ на духовну благод╕йну корпорац╕ю, якою залиша╓ться й нин╕. Його в╕дд╕лення ╓ в Англ╕╖, Н╕меччин╕, Швейцар╕╖, там же д╕ють ╕ його музе╖. До Мальт╕йського ордену належать к╕лька тисяч ос╕б, переважно спадкових аристократ╕в. Але з 1961 р. до нього можуть вступати й особи незнатного походження.

Глава з книги С. В. Жаркова «История создания рыцарских орденов и каталог холодного оружия, снаряжения рыцарей средневековой Европы»

02.07.2009


Виникнення лицарства