Укр Eng

Виникнення лицарства

Становлення геральдики на теренах укра╖нських земель

╤стор╕я укра╖нських герб╕в нарахову╓ понад тисячу рок╕в. Витоки в╕тчизняно╖ гербово╖ символ╕ки губляться у глибин╕ тисячол╕ть, торкаючись по-справжньому сиво╖ давнини, зокрема тако╖, як Трип╕льська культура. Символи солярних знак╕в, як╕ зустр╕чаються на трип╕льськ╕й керам╕ц╕, перегукуються ╕з символами, що трапляються в археолог╕чних культурах стародавнього Китаю, Месопотам╕╖, ╢гипту. Сучасне переосмислення та використання цих давн╕х знак╕в р╕зноман╕тними рел╕г╕йними та пол╕тичними ╕деолог╕ями призвели до ╕сторичних парадокс╕в, укоренивши у св╕домост╕ сучасник╕в тлумачення, ╕нод╕ протилежн╕ перв╕сному значенню. Навряд чи сьогодн╕ хтось може вбачати в так зван╕й свастиц╕ щось ╕нше, н╕ж фашистський символ. А насправд╕ стародавня «сварга» ╓ не що ╕нше як стародавн╕й знак сонця, який «ар╕йц╕» XX ст. без особливих мук сумл╕ння використали, як гадали, на свою користь.

Використання символ╕ки в часи Стародавнього Риму та Грец╕╖ було достатньо регламентовано державними структурами, особливо в систем╕ в╕йськово╖ емблематики. Однак перв╕сн╕ приватн╕, а згодом родов╕ знаки рабовласницьких час╕в отримали надзвичайно широке застосування в тогочасних сусп╕льствах, започаткувавши в першу чергу утил╕тарне призначення зображень як символ╕в власност╕. З б╕бл╕йних час╕в в╕доме використання печаток ╕ як недоторканних символ╕в власност╕ у повсякденн╕, ╕ як символ╕чних знак╕в заборони непосвяченим доступу до божественно╖ ╕стини в рел╕г╕йному культ╕.

В╕зант╕йська традиц╕я емблематики та ╕мператорсько╖ геральдики, у як╕й використовували зображення святих як патрон╕в в╕зант╕йських ╕мператор╕в, стала вз╕рцем насл╕дування для герб╕в Давньо╖ Рус╕. Так, в╕дом╕ 37 печаток княз╕в династ╕╖ Рюрикович╕в, досл╕джен╕ ╕сториком В. А. Ян╕ним, ╕з зображеннями святих покровител╕в: апостола Андр╕я у князя Андр╕я Всеволодовича, Василя Кесар╕йського у князя Володимира Мономаха, св. Георг╕я (Юр╕я) у князя Ярослава Мудрого тощо. Для представник╕в духовенства було характерним використання зображення Богородиц╕, Архангела Миха╖ла та ╕н.

Найб╕льш в╕домий з час╕в Давньо╖ Рус╕ знак Рюрикович╕в (тризуб) дос╕ не ма╓ однозначного значення. Трансформований в╕д двозуба на монетах Святослава через класичну форму знака св. Володимира з пророслим центральним зубцем у вигляд╕ хреста до розлогих форм ╕ знак╕в п╕зн╕ших Рюрикович╕в, тризуб за щасливим зб╕гом обставин не був н╕ким запозичений у б╕льш п╕зн╕ часи ╕ повернувся як знак ╕сторично╖ державност╕ до герба Укра╖ни. Натом╕сть зображення св. Юр╕я (Георг╕я)  як патрона князя Юр╕я Довгорукого запозичила в п╕зн╕ший час Московська держава, коли остаточно був сформований ╖╖ герб. Сам князь залишився похованим у Ки╓в╕, за який в╕н так боровся ╕ запанувати в якому так прагнув.

Гербова княз╕вська символ╕ка час╕в Великого княз╕вства Литовського нагадувала давньоруську систему з причин успадкування литовськими князями численних засад  державно╖ орган╕зац╕╖, судочинства та культури Рус╕. До цих час╕в в╕дносять виникнення суто литовсько╖ геральдично╖ ф╕гури погон╕ литовсько╖ — зображення вершника в обладунку, з мечем. З одного боку, ця ф╕гура нагаду╓ постать Юр╕я-Зм╕╓борця, а з ╕ншого — вже ма╓ вс╕ ознаки рицарського спорядження, характерн╕ для б╕льш п╕зн╕х час╕в.

Кревська ун╕я 1385 р. ╕ шлюб князя Ягайла та королеви Ядв╕ги поклав край культурному запозиченню, в тому числ╕ у сфер╕ геральдики. До 1413 р., часу Гродельсько╖ ун╕╖, литовська верх╕вка не мала ч╕тко╖ системи гербування. 1413 р. знать Великого княз╕вства Литовського при╓дналася до усталених польських гербових братств ╕ таким чином започаткувала процес проникнення польсько╖ геральдично╖ системи на терени Укра╖ни.

За час╕в Любл╕нсько╖ ун╕╖ (1569) практично вся укра╖нська шляхта перейшла до католицизму, а разом з цим отримала п╕дтвердження сво╖х прив╕ле╖в вкуп╕ з гербовою системою. Саме з початком д╕яльност╕ Польсько╖ герольд╕╖, тобто в╕дколи почалося документальне засв╕дчення герб╕в укра╖нсько╖ шляхти, можна говорити про розвиток системи м╕сцевих гербових знак╕в. Далеко не завжди рецип╕╓нт гербового патенту використовував для герба систему польсько╖ геральдики. Дуже часто символ╕ка на гербах того часу мала вигляд самост╕йного витвору м╕сцево╖ системи ц╕нностей. На думку славетного в╕тчизняного ╕сторика Володимира Антоновича, вироблення системи м╕сцевих герб╕в пройшло складний шлях в╕д того моменту, коли «появляется у них [шляхты. —Т. Л.] желание установить внешние признаки своего родового достоинства, земяне киевской земли находятся в весьма затруднительном положений: они не владеют потомственными гербами подобно польскому дворянству й употребляют лишь печати с буквами своих имен и прозвищ».

Найчаст╕шими символами, що ╖х використовували в укра╖нських гербах, були стр╕ли, п╕дкови, з╕рки р╕зних тип╕в, п╕вм╕сяц╕ ╕ хрести. На думку сучасного ╕сторика-ор╕╓нтал╕ста ╕ османолога О. Галенка, ця «кочова» атрибутика потрапила до укра╖нсько╖ геральдично╖ системи внасл╕док запозичення ╕з сус╕дньо╖ тюрксько╖ культури. Це твердження п╕дтриму╓ ╕ в╕домий фах╕вець з ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ шляхти Наталя Яковенко, яка у сво╖й книжц╕ наводить статистику походження укра╖нських шляхетських ╕мен, в╕ддаючи 70 % на користь тюркського походження, принаймн╕ щодо Ки╖вщини та Под╕лля.

Свого часу в╕домий польський знавець печаток Ф. П╓кос╕ньський намагався атрибутувати польськ╕ герби за схож╕стю з╕ скандинавськими рунами, а укра╖нським гербам в╕дводив пох╕дну роль. Лише п╕сля публ╕кац╕╖ «Герб╕вника татарських родин у Польщ╕» С. Дзядулевича було з’ясоване походження багатьох знак╕в, що ╖х ран╕ше не могли атрибутувати в╕дпов╕дно до польсько╖ традиц╕╖. В. Б. Антонович свого часу також не м╕г врахувати тюркський вплив, який у XVI—XVII ст. був очевидним, оск╕льки до 30 % шляхти Ки╖вщини були тюркського походження.

Система надання герб╕в та шляхетства, вироблена Польською герольд╕╓ю, була запозичена також ╕з под╕бних систем Зах╕дно╖ ╢вропи, в першу чергу з н╕мецько╖, французько╖ й англ╕йсько╖. Патенти, що ╖х видавала Герольд╕я, в╕дпов╕дали загальним ознакам формуляр╕в ╕ мали дек╕лька умовних частин, як╕ лог╕чно й посл╕довно складали текст патенту: вступний протокол, який об╕ймав ╕нвокац╕ю (оголошення), дотац╕ю (вказ╕вку на дату), ╕нтитуляц╕ю (повний корол╕вський титул), контекст, що об╕ймав аренгу (загальний вступ), наррац╕ю (вказ╕вку на прохання), диспозиц╕ю (основний текст), санкц╕ю (умови надання), петиц╕ю (зазначення внесення патенту до державних книг), корроборац╕ю (запис про засв╕дчення печаткою). Останн╕м був есхатокол, який м╕стив п╕дписи та печатки.

Особливо важливою частиною патенту була диспозиц╕я, яка пояснювала причини надання герба та титулу, а також м╕стила опис зображень на герб╕, дотримуючись посл╕довност╕ та спец╕ально╖ терм╕нолог╕╖, аби не допустити помилок в опис╕ ф╕гур (щита, шолома, нашоломника, намету, а також, за наявност╕, гасла), передач╕ ╖хнього кольору та фактури.

Такими посл╕довними описами в╕дзначалися б╕льш╕сть традиц╕йних патент╕в Зах╕дно╖ ╢вропи. Особливими характеристиками цих документ╕в були справжня сигнатура (корол╕вський п╕дпис) та корол╕вська печатка.
У р╕зн╕ часи печатки були восков╕, мастичн╕ п╕д паперовою «кустод╕╓ю» чи п╕дв╕сн╕ — у металевих коробочках або металев╕, — як╕, власне, ╕ називалися буллами. В╕д них ╕ поширилася назва папських лист╕в. До нашого часу збер╕гся патент 1658 р. про надання герба гетьманов╕ ╤вану Виговському польським королем Яном Казимиром, виданий у Торун╕.

У рос╕йськ╕й систем╕ Палати герольд╕╖, що ╖╖ утворили за Катерини II, були повторен╕ т╕ ж сам╕ принципи надання та оформлення патент╕в. Проте питання пол╕тичних вплив╕в та ╕мперсько╖ практики в д╕яльност╕ цього органу позначилися б╕льш виразно, н╕ж у польському. Як пол╕тичний правонаступник при╓днаних правобережних територ╕й Укра╖ни, Рос╕йська ╕мпер╕я брала на себе роль охоронця тих пол╕тичних прив╕ле╖в, як╕ знать мала у польськ╕й систем╕. Однак рос╕йський уряд вимагав п╕дтверджень лояльност╕ колишн╕х польських п╕дданих рос╕йськ╕й корон╕, ╕ протягом в╕дпов╕дного перегляду станових прав дуже багато козацько-старшинських род╕в було позбавлено шляхетських звань. Загальна к╕льк╕сть претендент╕в у ц╕ часи визначалася сотнею тисяч с╕мей, але залишили шляхетськ╕ права лише 35 тисячам. Серед таких, що ув╕йшли до пров╕дних шляхетських род╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, можна назвати в╕домих Кочубе╖в, Родзянк╕в, Ханенк╕в, Скоропадських ╕ багатьох ╕нших представник╕в колишньо╖ старшинсько╖ знат╕, що була ноб╕л╕тована рос╕йською владою.

Надання герб╕в ╕ титул╕в у п╕зн╕ш╕ часи Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ було формал╕зованою процедурою, яку ч╕тко виконували певн╕ органи державно╖ влади Рос╕╖. За нашого часу цю функц╕ю намагаються перебрати к╕лька орган╕зац╕й, як╕ суперничають у претенз╕ях на правонаступництво в ц╕й царин╕.

Укра╖нське гербування як явище культурно-╕сторичного порядку намага╓ться врахувати вс╕ ╕сторичн╕ прецеденти попередн╕х ╕сторичних формац╕й ╕ вс╕ науков╕ здобутки в ц╕й сфер╕. Основними завданнями ц╕╓╖ д╕яльност╕ ╓ збереження традиц╕й ╕ дотримання правил гербування на п╕дстав╕ найкращих зразк╕в св╕тово╖ геральдики, вт╕лених у патентах британського College of Arms.

Кожен патент, виготовлений у Колег╕╖ герольд╕╖ Ордену Святого Стан╕слава, зроблений ╕з врахуванням ╕сторичних традиц╕й ╕ в╕добража╓ специф╕ку надання кожному кавалеров╕ ордену шляхетства й права мати св╕й власний герб.

Великий Пр╕орат Ордену Святого Стан╕слава в Укра╖н╕
01.07.2009


Виникнення лицарства