Укр Eng

Виникнення лицарства

Кодекс лицарства

Не так давно лицарство було поняттям, яке здеб╕льшого ╕гнорували. Воно було чимось таким, про що знали вчен╕ — ф╕лологи й ╕сторики, — але чому, як здавалося, не може бути м╕сця у св╕т╕ б╕знесу, пол╕тики, стосунк╕в або особисто╖ повед╕нки в сучасному св╕т╕. Виникло нав╕ть уявлення, що так╕ прояви рицарських якостей, як вв╕члив╕сть ╕ збереження чест╕, несум╕сн╕ з мужн╕стю.

Однак так╕ уявлення почали в╕дходити в минуле. Сьогодення ╕ його реал╕╖ змушують усв╕домити важлив╕сть етично╖ повед╕нки й особисто╖ ц╕л╕сност╕. Дедал╕ б╕льше людей розум╕ють, що обов’язок, геро╖зм, чесн╕сть ╕ почуття власно╖ г╕дност╕ сьогодн╕ ц╕нн╕ш╕, н╕ж будь-коли.

Перш н╕ж обговорювати под╕бну тему, доводиться звернути увагу на особливост╕ застосовуваних терм╕н╕в. В укра╖нськ╕й мов╕ зустр╕чаються два вар╕анти написання: «рицар» ╕ «лицар», «лицарство» ╕ «рицарство».

У словниках обидв╕ форми подеколи ф╕гурують як р╕вноправн╕, але найб╕льш фахов╕ з них за р╕внем п╕дготовки визначають форму «лицар» як поетичну, фольклорну або з переносним значенням. В╕дтак ми ма╓мо п╕дстави вживати ╖х для передач╕ тих значень, як╕ в ╓вропейських мовах, зокрема в англ╕йськ╕й, потребують р╕зних терм╕н╕в.

Слово «рицар» (knight) ма╓ позначати важкоозбро╓ного во╖на, члена феодально╖ верстви середньов╕чного сусп╕льства, «рицарство» (knighthood) — сукупн╕сть таких во╖н╕в-землевласник╕в, "рицарський" — такий, що стосу╓ться рицаря (наприклад, обладунок, герб, роман тощо), особлив╕ доблесть ╕ майстерн╕сть. Натом╕сть «лицар» (chevalier) — це благородний захисник, людина, яка самов╕ддано служить певн╕й справ╕, ма╓ сердечну прихильн╕сть. Так само цей терм╕н ма╓ ф╕гурувати у в╕дпов╕дних легендарних ╕ поетичних образах: лицар без страху й догани, лицар сумного образу, лицар у сяюч╕й брон╕). «Лицарство» ж (chivalry)  — це певна д╕яльн╕сть, повед╕нка ╕ звички, а «лицарський» — благородний, шляхетний, галантний, витончений ╕ п╕дкреслено чемний.

У цьому матер╕ал╕ нас ц╕кавитиме саме те, що може мати традиц╕йну ц╕нн╕сть для сучасност╕ — лицарство. Воно визнача╓ться як кодекс повед╕нки, якого дотримувалися середньов╕чн╕ рицар╕. Як система, дух або звича╖ середньов╕чного рицарства, якост╕,  повед╕нка ╕ вдача ╕деального рицаря, уявлення про лицарство мало тривалу ╕стор╕ю. Корен╕ ц╕╓╖ системи сягають IХ—Х ст., найб╕льш розкв╕тла вона у ХII ╕ ХIII ст., остаточно склалася в ХIV ст., а наприк╕нц╕ Середн╕х в╕к╕в зазнала занепаду. Однак ╕деали лицарства продовжували впливати на зразки повед╕нки шляхти й знат╕ протягом Ренесансу в ХVI ст., а зрештою набули нового значення ╕ сусп╕льного звучання.

Розвиток кодексу повед╕нки рицар╕в

Ранн╓ Середньов╕ччя для ╢вропи було часом хаосу. Але з ХI ст. почався довгий пер╕од поновлення стаб╕льност╕. Пожвавилася торг╕вля, з’являлися нов╕ м╕стечка й справжн╕ м╕ста. За цих пор╕вняно мирних обставин церква спробувала приборкати войовничий дух феодально╖ знат╕.

В ХI ст. по вс╕й ╢вроп╕ в╕дбулися Церковн╕ ради, як╕ сформулювали особлив╕ програми, в╕дом╕ як «Божий Мир» ╕ «Боже Перемир’я». «Божий Мир» заборонив рицарям нападати на селян, ж╕нок, священик╕в ╕ торговц╕в, а «Боже Перемир’я» заборонило збройну борню по нед╕лях ╕ святих днях. Хоча церкв╕ й забракло тод╕ сили, щоб забезпечити безумовне виконання цих припис╕в, «Божий Мир» ╕ «Боже Перемир’я» продемонстрували появу нових ц╕нностей, як╕ поставили п╕д питання тод╕шню практику в╕йськово╖ справи в Зах╕дн╕й ╢вроп╕, типову для IХ—Х ст.

Християнство вплинуло на рицарство ╕ п╕д час орган╕зац╕╖ Хрестових поход╕в. Вони являли собою в╕йськов╕ експедиц╕╖ християнських рицар╕в задля в╕двоювання з-п╕д мусульманського контролю святих м╕сць паломництва в Палестин╕, або Свято╖ Земл╕, ╕ водночас у сукупност╕ являли собою найдовшу в╕йну в ╕стор╕╖ людства. Хоча багато рицар╕в вирушали туди заради вигоди, во╓нно╖ слави й пригод, багато з них керувалися щирим рел╕г╕йним ентуз╕азмом. Цей ентуз╕азм в╕дбився у заснуванн╕ в╕йськово-рел╕г╕йних орден╕в. П╕сля виникнення на Близькому Сход╕ християнських держав багато рядових рицар╕в при╓днувалися до чернечих об’╓днань ╕ служили вже не св╕тському государев╕, а церкв╕. У такий спос╕б постали нов╕, духовно-рицарськ╕ ордени — слуг шпиталю братерства Святого ╤оанна (госп╕таль╓р╕в, або ╕оанн╕т╕в, у майбутньому — Мальт╕йський орден), б╕дних брат╕в ╢русалимського храму (тампл╕╓р╕в, або храмовник╕в) ╕ брат╕в н╕мецького дому Свято╖ Мар╕╖ (Тевтонський орден), а за ╖х прикладом —багато ╕нших. Члени цих орден╕в давали рел╕г╕йн╕ клятви ╕ под╕ляли сп╕льну мету в╕двоювати для християнства Святу Землю. Вони щиро вважали, що рицарство могло б стати не лише ознакою належност╕ до одного з трьох основних стан╕в тод╕шнього сусп╕льства, але й святим способом життя — за умови використання його для християнських ц╕лей. Ц╕ ордени допомогли просякнути лицарство рел╕г╕йним ╕деал╕змом.

Через те що рицарство ╕ феодал╕зм сп╕в╕снували протягом к╕лькох стол╕ть, ╕нколи вважа╓ться, що це суть чи не одне й те ж саме. Фактично ж, враховуючи античн╕ корен╕ уяви про сенс геро╖чного, ц╕ два явища практично не мали н╕чого сп╕льного. Феодал╕зм був д╕╓вою сусп╕льною ╕ економ╕чною системою, яка потребувала для свого налагодження класово╖ структури, що перетворилася на спадкову. Рицарство ж являло собою ╕деал, ╕ хоча воно й було побудоване як ╓диний клас, членство в ньому н╕коли не було спадковим. Знатна людина була такою за народженням, а рицарем вона могла стати лише через церемон╕ю посвяти. Але й мужн╕й та г╕дний представник ╕нших верств населення також м╕г бути за подвиги сво╖ посвячений у рицар╕, що автоматично робило його знатною особою. Рицарська г╕дн╕сть, таким чином, була ц╕нн╕стю, вищою за природжену знатн╕сть.

╤з середини XIV ст. так╕ особливост╕ духовно-рицарських орден╕в, як в╕ддан╕сть ╕ неухильне дотримання кодексу чест╕, привернули особливу увагу св╕тських государ╕в ╢вропи. Останн╕ намагалися пок╕нчити з феодальною роздроблен╕стю сво╖х корол╕вств ╕ в цьому прагнули спертися на власн╕ рицарськ╕ орган╕зац╕╖. У ХV—ХVI ст. лицарськ╕ ╕деали ╕ звича╖ продовжували ╕снувати в середовищ╕ ╓вропейсько╖ знат╕. У цей час ╖хн╓ значення полягало здеб╕льшого у збереженн╕ пам’ят╕ про во╖нськ╕ традиц╕╖ рицаря ╕ у в╕дзначенн╕ сусп╕льно╖ в╕дм╕нност╕ знат╕.

Водночас л╕тературн╕ д╕яч╕ ╢вропи почали використовувати кодекс лицарства як зразок для знат╕ й придворних. ╤тал╕╓ць Бальтазаре Каст╕льйоне у сво╖й «Книз╕ придворного», опубл╕кован╕й 1528 р., поклав рицарський етикет в основу порад придворним кавалерам ╕ дамам. Протягом наступних двох стол╕ть багато автор╕в пропонували под╕бн╕ поради як придворним, так ╕ св╕тськ╕й знат╕. На початку ХIХ ст. постать рицаря стали романтизувати. Письменники вбачали в рицарев╕ вт╕лення романтичного кохання, найвищий вираз християнських ╕деал╕в ╕ вихованост╕.

У ХIХ ст. так╕ письменники-романтики, як Вальтер Скотт, почали пов’язувати пропагован╕ сучасн╕ манери ╕з життям середньов╕чних рицар╕в. У ╖хн╕х працях в╕дбилося подальше застосування ╕ житт╓в╕сть уявлення про лицарство — поняття, яке продовжувало зазнавати сутт╓вих ╕сторичних зм╕н протягом тривалого часу по доб╕ справжн╕х середньов╕чних рицар╕в.

Отже, рицарство було впорядковане кодексом повед╕нки, який був ч╕тко зрозум╕лий, хоча н╕коли точно не сформульований. Тема лицарських «запов╕дей» пост╕йно виникала протягом ус╕╓╖ ╕стор╕╖ рицарства. Спочатку церква намагалася прищепити ц╕ переконання молод╕, бо тод╕шн╕ рицар╕ без такого кодексу перетворилися б на щось под╕бне до розбишак з╕ смертоносною збро╓ю, як╕ вважали, що застосування збро╖ причин не потребу╓. З часом до ц╕╓╖ справи долучилися ╕мператори, царедворц╕ та письменники. Так почав виникати сво╓р╕дний кодекс лицарства. Хоча не було запроваджено жодного ╓диного кодексу, що його дотримувалися б ус╕ рицар╕, останн╕, тим не менш, мали посл╕довн╕ вза╓мопов’язан╕ переконання, як╕ були заф╕ксован╕ письмово протягом Середньов╕ччя. Два важлив╕ джерела стосуються доби ╕мператора Карла Великого ╕ виникли наприк╕нц╕ VIII ст.

Кодекс лицарства Карла Великого
Був створений наприк╕нц╕ VIII ст. Його вважають першим
з двох важливих джерел кодексу лицарства.

Боятися Бога ╕ п╕дтримувати Його Церкву.
Служити сеньйоров╕ звитяжно й в╕рно.
Захищати слабкого й беззахисного.
Надавати п╕дтримку вдовам ╕ сиротам.
Утримуватися в╕д завдання безглуздо╖ образи.
Жити честю ╕ для слави.
Зневажати грошову винагороду.
Боротися за благо для вс╕х.
Слухатися тих, хто ма╓ повноваження.
Охороняти честь побратим╕в-рицар╕в.
Уникати нечесност╕, п╕длоти й облуди.
Залишатися в╕рним.
Завжди казати правду.
Доводити до к╕нця будь-що розпочате.
Поважати честь ж╕нок.
Н╕коли не ухилятися в╕д виклику р╕вного.
Н╕коли не повертатися спиною до ворога.

Пропов╕дь Карла Великого
Пропов╕дь Карла Великого — друге за важлив╕стю джерело
кодексу лицарства. Так звана пропов╕дь 800 року була
проголошена Карлом Великим в р╕к, коли в╕н став ╕мператором.

Люб╕ть Бога Всемогутнього ус╕м сво╖м серцем ╕ вс╕╓ю сво╓ю м╕ццю.
Люб╕ть ближнього, як самого себе.
Давайте милостиню б╕дному за будь-яко╖ змоги.
Будьте гостинн╕ до чужинц╕в.
Пров╕дуйте хворого.
Будьте великодушн╕ до бранц╕в.
Не чин╕ть поганого жодн╕й людин╕ ╕ не дозволяйте таке чинити,
бо той, хто ма╓ з цього зиск, наст╕льки ж поганий, як злод╕й.
Прощайте, як спод╕ва╓теся на прощення.
Викуповуйте тих, хто потрапив до полону.
Допомож╕ть упосл╕дженому.
Захист╕ть ╕нтереси вдови ╕ сироти.
Виносьте справедлив╕ вироки.
Не погоджуйтеся з будь-чим облудним.
Домагайтеся не в гн╕в╕.
Уникайте зайвого в ╖ж╕ ╕ питв╕.
Будьте скромними й добрими.
Служ╕ть вашому сеньйору в╕рно.
Не крад╕ть.
Не лжесв╕дч╕ть сам╕ й не дозвольте ╕ншим так чинити.
Заздрощ╕, ненависть ╕ жорсток╕сть в╕дд╕ляють людину в╕д
Царства Божого.
Захищайте Церкву ╕ обстоюйте ╖╖ ╕нтереси.

Найповн╕ший кодекс лицарства
Джерела походження Найповн╕шого кодексу лицарства нев╕дом╕.
В╕н досить розлогий ╕ дуже пасу╓ до пер╕оду розкв╕ту давн╕х рицар╕в.

Жив╕ть, щоб служити Королю ╕ Кра╖н╕.
Жив╕ть, щоб захищати Корону ╕ Кра╖ну ╕ все, що ╖м дороге.
Прожив╕ть життя г╕дно поваги й шани.
Жив╕ть заради свободи, справедливост╕ ╕ всього, що ╓ добром.
Н╕коли не нападайте на беззбройного ворога.
Н╕коли не використовуйте зброю проти нер╕вного соб╕.
Н╕коли не нападайте ззаду.
Не бреш╕ть ╕ншим людям.
Не обдурюйте.
Не катуйте.
Кор╕ться законам Короля, Кра╖ни ╕ Лицарства.
Сприяйте справедливост╕.
Захищайте невинних.
Волод╕йте собою.
Виявляйте повагу до влади.
Шануйте ж╕нок.
Виявляйте в╕двагу словом ╕ д╕лом.
Захищайте слабких.
Долайте зло у вс╕х його потворних формах.
Нищ╕ть хижак╕в, як╕ обкрадають нашу землю ╕ грабують наших людей.
У битв╕ збер╕гайте честь.
Мст╕ться за скривджених.
Н╕коли не кидайте друга, союзника або шляхетну справу.
Бор╕ться за ╕деали Короля, Кра╖ни ╕ Лицарства.
Умр╕ть звитяжно.
Завжди дотримуйте свого слова чест╕.
Завжди дотримуйтесь сво╖х принцип╕в.
Н╕коли не зраджуйте та╓мницю або товариша.
Не хитруйте.
Шануйте життя ╕ свободу.
Умр╕ть з честю.
Майте добр╕ манери.
Будьте чемними й уважними.
Шануйте господаря, ж╕нок ╕ честь.
Будьте в╕дданими Кра╖н╕, Королю, чест╕, свобод╕ й кодексу лицарства.
Будьте в╕дданими сво╖м друзям ╕ тим, хто виявив до вас дов╕ру.

«Десять запов╕дей» у виклад╕ Л. Готь╓
Свого часу Леон Готь╓ — учений, фах╕вець з французько╖ середньов╕чно╖ рицарсько╖ л╕тератури, шеф ╕сторичного в╕дд╕лу Нац╕онального арх╕ву Франц╕╖ — у сво╖й книжц╕ п╕д назвою «Лицарство, повсякденне життя середньов╕чного рицаря» виклав «Декалог» лицарства, упорядкований ним на п╕дстав╕ багатор╕чних досл╕джень.

I. Ти в╕ритимеш в усе, чому вчить Церква, ╕ виконуватимеш ус╕ ╖╖ настанови.
II. Ти захищатимеш Церкву.
III. Ти поважатимеш ус╕х слабких, ╕ будеш ╖м захисником.
IV. Ти любитимеш кра╖ну, в як╕й був народжений.
V. Ти не в╕дступиш перед сво╖м противником.
VI. Ти воюватимеш проти нев╕рного безустанно ╕ без милосердя.
VII. Ти ретельно виконуватимеш сво╖ феодальн╕ обов’язки, якщо вони не суперечать Закону Божому.
VIII. Ти н╕коли не брехатимеш ╕ залишатимешся в╕дданим даному тобою слову.
IX. Ти будеш великодушним ╕ виявлятимеш до кожного щедр╕сть.
X. Ти всюди ╕ завжди будеш поборником Права ╕ Добра проти Несправедливост╕ й Зла. 

 Лицарськ╕ чесноти

Кр╕м кодексу повед╕нки ╕снували ще розма╖т╕ верс╕╖ перел╕ку лицарських чеснот. ╥х дуже легко сплутати з кодексом лицарства, оск╕льки обидв╕ системи уявлень намагалися досягти одн╕╓╖ мети. ╤сну╓ також багато сучасних вар╕ац╕й як Кодексу, так ╕ Чеснот.

Вже зазначалося, що за Середн╕х в╕к╕в не було тако╖ реч╕, як загальноприйнятий кодекс лицарства. Багато людей — в╕д звитяжних рицар╕в до споглядальних ф╕лософ╕в — укладали перел╕ки доброчесних якостей, званих лицарськими чеснотами, як╕, на ╖хню думку, визначали суть лицарства. Серед цих перел╕к╕в теж не було двох однакових.

Дванадцять лицарських чеснот
в╕д герцога Бургундського для кавалер╕в його ордену Золотого Руна:

в╕ра,
доброд╕йн╕сть,
справедлив╕сть,
далекоглядн╕сть,
розсудлив╕сть,
пом╕рн╕сть,
р╕шуч╕сть,
правдив╕сть,
щедр╕сть,
ретельн╕сть,
над╕я,
звитяга.

С╕м лицарських чеснот сучасного кодексу лицарства

Автор програми «Лицарство сьогодн╕» Скотт Фарелл об’╓днав загальне у списках лицарських чеснот ╕ виокремив с╕м головних. На його думку, кожне з цих понять важливе саме по соб╕, ╕ кожна з цих чеснот ╓ чудовою як╕стю, але коли вс╕ вони по╓днуються в одн╕й особ╕, нам розкриваються значення ╕ м╕ць лицарства сьогодн╕. Лицар╕ сьогодення повинн╕ обер╕гати життя цих чеснот у сво╖х серцях, але, чи не важлив╕ше, вони повинн╕ п╕клуватися, щоб принести ц╕ прекрасн╕ якост╕ людям, яких вони бачать кожний день вдома, в оф╕с╕, у школ╕ або на роз╕ вулиц╕. Особа, яка живе кодексом лицарства в сьогодн╕шньому св╕т╕, дозволя╓ кожному побачити сво╖ найкращ╕ якост╕, в╕дображен╕ в його сяюч╕й брон╕.

В╕двага
Б╕льше, н╕ж браваду або несамовит╕сть, сьогодн╕шньому лицарев╕ у сяюч╕й брон╕ сл╕д мати в╕двагу серця, необх╕дну, щоб заходитися вир╕шувати завдання важк╕, нудн╕ або неприваблив╕ ╕ г╕дно сприйняти потр╕бн╕ жертви.
Справедлив╕сть
Лицар у сяюч╕й брон╕ дотриму╓ться найвищих зразк╕в повед╕нки ╕ зна╓, що манк╕рування незначними правилами послаблю╓ матер╕ю сусп╕льства для вс╕х.
Милосердя
Слова ╕ ставлення можуть у сучасному св╕т╕ бути дошкульною збро╓ю, тому лицар у сяюч╕й брон╕ керу╓ться милосердям в його стосунках з ╕ншими, створюючи почуття миру ╕ сп╕льноти, а не збуджуючи ворож╕сть ╕ антагон╕зм.
Великодушн╕сть
Д╕литися ц╕нними засобами до життя означа╓ в╕ддавати не т╕льки матер╕альн╕ блага, але й час, увагу, мудр╕сть ╕ енерг╕ю — реч╕, як╕ створюють сильне, багате ╕ розма╖те сусп╕льство.
В╕ра
У кодекс╕ лицарства в╕ра означа╓ дов╕ру ╕ ц╕л╕сн╕сть, ╕ лицар в яскрав╕й брон╕ завжди в╕рний сво╖м об╕цянкам, байдуже, наск╕льки значними чи др╕бними вони можуть бути.
Шляхетн╕сть
Хоч це слово подеколи плутають з «титулован╕стю» або «сноб╕змом», у кодекс╕ лицарства воно пов’язане ╕з важлив╕стю п╕дтримувати сво╖ переконання повсякчас, а особливо тод╕, коли н╕хто ╕нший не спостер╕га╓.
Над╕я
Будучи не т╕льки рят╕вною линвою п╕д час трагед╕╖, над╕я присутня щодня в позитивному св╕тосприйнятт╕ й бадьор╕й повед╕нц╕ сучасного лицаря — яскрава броня, яка захища╓ його ╕ надиха╓ людей навкруги.

Десять ╕сторичних лицарських традиц╕й

На думку Скотта Фарелла, наступн╕ десять чеснот ╓ перел╕ком ╕сторичних лицарських традиц╕й. «Лицарство може допомогти нам прищепити ц╕нност╕ нашим д╕тям, воно може зм╕нити спос╕б, у який ми робимо б╕знес, воно може допомогти поставити мету й подолати виклики, ╕ воно нада╓ сильн╕ й безв╕дмовн╕ засоби здолати терор», вважа╓ Скотт Фарелл, один з тих палких ентуз╕аст╕в, як╕ певн╕, що рицарство не мертве. На його переконання, Кодекс лицарства ╕ Лицарськ╕ чесноти можуть пос╕сти г╕дне м╕сце в сучасному житт╕ кожного дня.

1. Звитяга. Домагайтеся досконалост╕ в ус╕х звершеннях, яких оч╕кують в╕д рицаря, во╓нних та ╕нших, намагаючись, щоб сила використовувалася заради справедливост╕, а не особистого звеличення.
2. Справедлив╕сть. Шукайте завжди шлях правди, в╕льний в╕д уподобань або особистого зац╕кавлення. Утямте, що меч правосуддя може бути жахливою р╕ччю, тож його мають стримувати людян╕сть ╕ милосердя. Якщо правда, яко╖ ви шука╓те, д╕йсно пасу╓ ╕ншим, ╕ ви шука╓те ╖╖, уникаючи спокуси доц╕льност╕, то ви отрима╓те надзвичайне визнання.
3. В╕ддан╕сть. Станьте в╕домими сво╓ю непохитною в╕ддан╕стю людям та ╕деалам, заради яких ви вир╕шили жити. Багато де оч╕ку╓ться компром╕с. Там нема в╕дданост╕.
4. Захист. ╤деальний рицар заприсягся захищати свого сеньйора ╕ тих, хто залежить в╕д нього. Намагайтеся завжди захищати вашу нац╕ю, вашу с╕м’ю ╕ тих, кого ви вважа╓те г╕дними в╕дданост╕.
5. В╕двага. Бути рицарем часто означа╓ вибирати важчий шлях, часто — найважчий для вас особисто. Будьте готов╕ принести особист╕ жертви в ╕м’я принцип╕в ╕ людей, як╕ вам дорог╕. Водночас рицар повинен бути мудрим, щоб утямити, що дур╕сть ╕ в╕двага — двоюр╕дн╕ сестри. В╕двага також означа╓ перебування в ус╕х справах на боц╕ правди, а не виг╕дно╖ облуди. Домагайтеся правди за будь-яко╖ нагоди, але пам’ятайте, що правосуддя сл╕д стримувати милосердям, бо сама лише правда може завдати горя.
6. В╕ра. Рицар повинен мати в╕ру у сво╖ переконання, бо в╕ра живить його ╕ да╓ над╕ю проти в╕дчаю, який створю╓ людська слабк╕сть.
7. Стриман╕сть. Оц╕н╕ть спершу внесок ╕нших. Не хвал╕ться вашими власними досягненнями, дайте ╕ншим зробити це для вас. Говор╕ть про здобутки ╕нших, перш н╕ж про сво╖, в╕ддавайте ╖м належне за доброчесними справами. Цим шляхом рицарське служ╕ння добре викону╓ться й уславлю╓ться, допомагаючи не т╕льки тому г╕дному, про котрого йдеться, але й ус╕м, хто назива╓ себе рицарями.
8. Щедр╕сть. Будьте щедрими такою м╕рою, якою ваш╕ статки дозволяють. Щедр╕сть таким чином протисто╖ть зажерливост╕. Завдяки цьому легше також стати на шлях милосердя, коли важко винести справедливе р╕шення.
9. Шляхетн╕сть. Домагайтеся великого зростання особистост╕ дотриманням чеснот ╕ обов’язк╕в рицаря, усв╕домлюючи, що, хоча ╕деали й недосяжн╕, саме прагнення до них облагороджу╓ дух, п╕дносячи особист╕сть з пилу до небес. Шляхетн╕сть також ма╓ вплив на ╕нших, пропонуючи незаперечний приклад того, що може бути зроблене в ╕м’я правди.
10. Волевиявлення. Намагайтеся ставитися до всього, про що йдеться, так щиро, як це можливо, не з м╕ркувань особисто╖ вигоди, а тому, що це правильно. Не обмежуйте ваш╕ досл╕дження малим св╕том, а намагайтеся просякнути кожний аспект свого життя цими якостями. Якщо вам це вдасться бодай найменшою м╕рою, то вас шануватимуть за якост╕ й чесноти.

Словом, як запов╕дав свого часу знавець ╕ поц╕новувач лицарських традиц╕й Леон Готь╓, «╓ б╕льш н╕ж один вид лицарства, ╕ удари списом — це ще не все! За браком меча ми ма╓мо перо, якщо заведе перо — мовлення, а як забракне мови — ╓ ще й честь у наших життях». Зазначен╕ принципи в ус╕х ╖хн╕х ╕сторичних вар╕ац╕ях ц╕лком в╕дпов╕дають характеров╕ Ордену Святого Стан╕слава як сучасного рицарського ордену за сво╖м статутом ╕ самим визначенням.

Великий Пр╕орат Ордену Святого Стан╕слава в Укра╖н╕
01.07.2009


Виникнення лицарства