Сфрагістичні пам'ятки ХVІ-ХVII ст. є малодослідженою цариною вітчизняної історії почасти через малодоступність оригіналів в архівосховищах, а почасти через технічні складності, пов'язані з процесом їх публікацій.

Свого часу такі відомі дослідники, як В.Модзолевський, К.Болсуновський, В.Лукомський, мали можливість доступу до джерел, однак, не змогли присвятити фундаментальних робіт цій галузі. Так у відомій публікації К. Болсуновського (1) лише побіжно було висвітлено наявність печаток у документальних зібраннях Києва, а також представлено прорисовки деяких зразків, за якими автор тлумачив зображення представлених на них гербів.

Наразі такий підхід принципово застарів, проте спроб публікацій цих джерел досі бракує. Виняток становлять роботи Н.Грабової та І.Ситого, які присвятили спеціальні розвідки, що торкалися сфрагістичних джерел Гетьманщини. Проте спеціалізація згаданих авторів на печатках XVIII ст. не дає можливості репрезентувати весь спектр особливостей цих пам'яток культури — знакових систем середньовічного суспільства та його інститутів. Узагальнюючий та методологічний характер мають праці В.Гавриленка — посібник "Українська сфрагістика. Питання предмету та історіографії" (2) та ще кілька окремих розвідок цього автора. Печатки XVI—XVII ст. незначною залучалися як джерела і у таких фундаментальних дослідженнях, як, зокрема, "Українська шляхта з кінця XIV—XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) Наталі Яковенко (3).

Враховуючи ту обставину, що більша частина українських земель у XVI—XVII ст. входила до адміністративно-територіальної системи Речі Посполитої, печатки її державних установ — гродських чи земських судів тощо — регламентувалися державним законодавством, тобто Литовським Статутом. Натомість вигляд і правила використання приватних печаток були справою більш звичаєвою, аніж юридичною.

Переважна частина виявлених печаток, які прикладалися "акторами", тобто учасниками судових справ або комерційних оборудок, має зображення гербів, якими користувалися їхні власники відповідно до нобілітаційних грамот. Ці привілеї на користування певним гербом були запроваджені від 1413 р., за умовами Городельської унії — акту, який прилучав литовський нобілітет до польських гербових братств. Таким чином литовська шляхта отримала право користування гербами нарівні з поляками відповідно до польської геральдичної системи, хоча й продовжувала вживати знаки своєї системи у випадках політичних конфліктів. Так були розширені списки "користувачів" гербами і утворені так звані "придомки" до списків польських реціпієнтів гербів. Виникла система подвійності у прізвищах, яка відображала за першою назвою назву герба, а за другою — власне, прізвище: Бонча-Осмоловський, Новіна-Сокольницький, Нечуя-Левицький і т.п.

Представники українських теренів підпадали під наведену гербову ієрархію за привілеєм 1563 р. з тією відмінністю, що система гербових знаків в Україні мала свою сформовану традицію і надалі розвивалась з врахуванням впливів не тільки польської або чеської геральдики, а й тюркської гербової системи. В першу чергу місцева традиція була пов'язана з гербами князівського походження. Всі інші герби місцевого шляхетського елементу за інформацією В.Б.Антоновича (4) не мали усталеної системи знаків, хіба окрім знакової системи київського міщанства, яка вела своє походження від ремісничих та торгівельних тавр часів Київської Русі. Більшість сфрагістичних пам'яток атрибутувались ученими XIX ст. в контексті польської, чеської або європейської геральдики. Свого часу відомий польський знавець печаток Ф.Пєкосіньський намагався атрибутувати польські герби за схожістю зі скандинавськими рунами, а українським гербам відводив похідну роль. Лише після публікації "Гербівника татарських родин у Польщі" С.Дзядулєвіча (5) було з'ясоване походження багатьох знаків, які раніше не могли атрибутуватися відповідно до польської традиції. В.Б.Антонович свого часу також не міг враховувати тюркського впливу, який на час XVI—XVII ст. був очевидним, оскільки до 30 % шляхти Київщини були тюркського походження (6).

Аналіз гербових зображень на печатках наразі є доволі складним завданням, оскільки їхнє дослідження вимагає вивчення генеалогії кожного роду, що за даних обставин є неможливим. Віднайдені нами раритети оригінальних зображень печаток є лише поодинокими зразками, на яких зафіксовані родові герби їхніх власників. Виявлені зразки є також елементом юридичного засвідчення актів: купчих, дарчих, тестаментів. Печатки відтворювалися в актах на воскових основах, захищених паперовими кустодіями, на яких перснями (сигнетами) витискали зображення.

Розглядаючи представлені зразки, варто звернути увагу на відбиток сигнета княгині Богдани Василівни Янушової Семашківни Четвертенської, яким княгиня засвідчила сплату подимного зі своїх маєтків 1570 року, що залишились їй по смерті чоловіка: с. Подреж, Літогощ, Підлісці, Копил, Яровиця, Чолниця, Озеро Луцького повіту Волинського воєводства (7). Рід князів Четвертенських сягав своїми коренями найзначнішої династії Київської Русі - - Рюриковичів, а саме її турово-пинської князівської гілки. За своїм дівочим прізвищем Богдана Василівна походила з роду Семашків, на думку Н.М.Яковенко — з Риканської лінії цього роду, яка на ній саме й перервалася, оскільки вона була єдиною донькою Василя Михайловича Семашка, судді Луцького повіту, та княгині Олександри Іванівни Чорторийської.

Її герб має одне лаконічне зображення хреста на літері "М". Сигла (ініціали) на виявленому І зразку не читаються. Традиційним гербом, якими користувався рід Семашок, був герб "Гори": на трьох горах стоїть хрест. Натомість герб Четвертенських — два хрести, що спираються на півколо, всередині якого шестипроменева зірка. Виявлений відбиток печатки не відповідає зазначеним зразкам і, очевидно, є видозміненим варіантом герба Семашок, що відповідає процесу уніфікації гербів за польськими зразками по Люблінській унії 1569 р. (8).

Інший зразок печатки з князівським гербом — печатка князя Андрія Масальського. Рід Масальських, так само як і Четвертенських, походив з династії Рюриковичів, які репрезентували її Чернігівську гілку. Андрій Петрович Масальський походив з Браславської галузі роду і був одружений на княгині Анні Богданівні  Путятянці (9). Андрій Масальський засвідчив печаткою поборовий реєстр зі своїх маєтків сіл Бутин, Ногачів Кременецького повіту та сіл Петрашевичів, Ялишковичів, Смердина, Бодачова Луцького повіту Волинського воєводства у 1570 р. (10). На печатці у щиті зображений хижий птах з одним розкритим крилом. Над шоломом - сигла латинкою "АDМ" (Андрій Масальський; літера "D" означає "dux", латинською мовою "князь"). Однак у літературі давно відоме вживання Масальськими власного герба "Masalski". Основна фігура цього герба відповідає зображенню на попередній печатці княгині Четвертенської. Але саме такий порядок зображення знаків на гербах князівських печаток відповідає дипломатичним ознакам документів,  до яких вони  були прикладені.

Шляхетські печатки представлені печаткою земянина Микити Островського, який засвідчив нею акт продажу маєтку Чернова Олехна Павловича Чернявського гнєзненській каштеляновій Требоховській у 1560 р.  (11). Зображення на гербі тризуба з хрестом на середньому зубці та кириличними сиглами "МИКИ" (скорочення імені Микити Островського) свідчить про автентичний характер цього герба, що не підпадає під загальну гербову систему.

Міщанські печатки представлені у збірці сигнетом міщанина м. Красного Ставу Івашка Ілляшевського, який засвідчив свою боргову розписку (12). Зображення на умовному гербі, що вирізаний на печатці, має характер подвійного хреста з перетнутими раменами. Напис навколо зображення передає прізвище "ІЛЯ...КИИ". Печатка більше нагадує за композицією ремісниче тавро і має характерну круглу форму.

Ще одна міщанська печатка — печатка київського міщанина Федора Ходики-Кобизевича. Історія роду Ходик добре досліджена В.Б.Антоновичем, однак, печатка найудатнішого представника цього татарського роду, за походженням з Мозиря, дає цікавий матеріал до історії укорінення та поширення влади й фінансового контролю цієї родини в Києві.

Печатка була притиснута Федором Ходикою на купчому акті про продаж йому київським міщанином Мелешковичем у 1553 р. одного з київських дворів (13). Характерною рисою герба, зображеного Ходикою на своїй печатці, є знак, тотожний основній гербовій фігурі на князівських печатках. Це такий самий хрест на літері "М", але літера більш увігнута  до основи. Кириличні сигла печатки: "ФЕДРЬ".

Саме таким зразком печатки був засвідчений і тестамент Ходики, коли вкупі з усіма маєтками, які придбав протягом бурхливого життя, він заповідав як своє "дідизне" село Креничі, яке було набуте незаконно, але давало підстави власникові приписувати собі князівський титул.

Репрезентовані зразки печаток місцевого українського суспільства того часу дають цікавий матеріал до історії семантики гербів автохтонного походження, більшість з яких досі не опублікована, але являє собою великий інтерес в контексті вивчення гербової системи українського суспільства в Речі Посполитій.

ПРИМІТКИ

1. Болсуновський К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края. — К., 899. — 9 с.
2. Гавриленко В. Українська сфрагістика. Питання предмету та історіографії. — К., 1977.
3. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV—XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.
4. Антонович В.Б. Киев, его судьба и значение с XIV по XVI ст. (1362-1569 гг.)  // Киевская Старина. -   1882. - - Кн. 1.- С. 23.
5. Дзядулєвіч С. Гербівник татарських родин у Польщі. — Вільно, 1929.-   496 с.
6. Про це див.: Яковенко Н.М. Вказ. праця. — С.152.
7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУК). Ф. 44 - Оп. 1. - Спр. 1. - С. 152; Яковенко Н.М. Вказ. праця. — С. 142, 144.
8. Див. Яковенко Н.М. Вказ. праця. — С. 57.
9. Wolf J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. - W., 1895. - S. 251.
10. ЦДІАУК. -- Ф. 44.   - Оп. 1.   - Спр. 1. -- С. 146.
11. ЦДІАУК. - Ф. 223      Оп. 1.   - Спр. 2. - С. 2.
12. ЦДІАУК.   - Ф.44.   - Оп.1.   - Спр.1. -- С. 95. Кінець XVI ст.
13. Антонович В.Б. Киевские войты Ходыки // Монографии. Т.І., 1885.,   - С. 185-220; Лютая Т. Структуры былой   повседневности // АСС. Новий капитализм. - 1999. - № 3. - С.50-51; ЦДІАУК. Ф.62. - Оп.1.- Спр. 3. - С. 22.