Укр Eng

Виникнення лицарства

Ел╕ти в сучасн╕й Укра╖н╕. Частина 2

╤дея концепц╕╖

Великий Пр╕орат

Ордену Святого Стан╕слава в Укра╖н╕

висловлю╓ велику вдячн╕сть за цю працю:

Серг╕ю Кисельову, к. ф╕лос. н.
╤рин╕ Кресин╕й,  д. пол╕т. н.
Натал╕╖ Мондрусов╕й

(зак╕нчення)

Початок - ЕЛ╤ТИ В СУЧАСН╤Й УКРА╥Н╤. Частина 1

В основ╕ концепц╕й демократичного ел╕тизму (Й. Шумпетера, Р. Даля, К. Мангейма, Дж. Сартор╕, Т. Дая ╕ X. З╕глера) лежать положення про ц╕нн╕сн╕ якост╕ ел╕т. Використовуючи запропоноване Й. Шумпетером визначення демократ╕╖ як конкуренц╕╖ м╕ж потенц╕йними кер╕вниками за дов╕ру ╕ голоси виборц╕в, пол╕тологи п╕дкреслюють важливу роль ел╕т в управл╕нн╕. Вони вважають, що лише кер╕вний прошарок здатний стримати частину властивим масам ╕ррац╕онал╕зму й радикал╕зму (Т. Дай, X. З╕глер).

Сп╕вв╕дношення ел╕ти й демократ╕╖ розгляда╓ться в даних концепц╕ях уже не з позиц╕й ╖х протиставлення. В╕дсутн╕сть у сусп╕льств╕ справжньо╖ ел╕ти називають одн╕╓ю з головних причин кризи демократ╕╖. Виходить, що необх╕дн╕сть ел╕тарного управл╕ння обумовлена самою демократ╕╓ю. Для збереження й зм╕цнення демократ╕╖ вважа╓ться необх╕дним в╕дродження громадського консенсусу, для чого потр╕бно в╕дновити авторитет ел╕ти. Тому пост╕йно уточню╓ться зм╕ст понять «демократ╕я» ╕ «ел╕та». Дедал╕ част╕ше робиться висновок, що демократ╕я в сучасному розум╕нн╕ — це не правл╕ння народу, а уряд, схвалений народом (Й. Шумпетер). По сут╕, обмеження участ╕ мас у пол╕тичному процес╕ поясню╓ться тим, що масам властив╕ антидемократичн╕ тенденц╕╖, вони погано уявляють соб╕ ц╕нност╕ й принципи демократ╕╖ ╕, п╕ддавшись впливу демагог╕в, можуть ╖х порушити. Ел╕таристи вважають, що демократ╕я буде ефективн╕шою, якщо ел╕та забезпечить буфер м╕ж ╕ррац╕ональн╕стю громадськост╕ й державою (Т. Дай, X. З╕глер).

Об’╓днання ел╕таризму з демократ╕╓ю вважа╓ться природним уже тому, що правляча ел╕та визна╓ться необх╕дною для будь-якого сусп╕льства, у тому числ╕ демократичного. Ел╕тарна демократ╕я передбача╓ плюрал╕зм ел╕т, що забезпечу╓ дисперс╕ю влади на основ╕ протиборства й балансу пол╕тичних сил, представлених р╕зними ел╕тами. В╕дбува╓ться конкурентна боротьба за владн╕ позиц╕╖. Маси, обираючи м╕ж конкуруючими ел╕тами, мають можливост╕ впливати на пол╕тику, виявляти свою волю, почуття. Ел╕тарна демократ╕я не в╕дхиля╓ ╕дею народного суверен╕тету, т╕льки тут вона звучить по-╕ншому: управл╕ння ел╕ти в ╕м’я блага, корист╕, добробуту сусп╕льства.

╤дея конкурентност╕ ел╕т найпереконлив╕ше бринить в ╕нтепретац╕╖ Й. Шумпетера. Учений запропонував модерн╕зувати поняття демократ╕╖, не ототожнювати ╖╖ з народовладдям. В╕н вважав, що «воля народу, загальне благо» — м╕ф, що використову╓ться для пропаганди. В╕ра в те, що народ здатний компетентно оц╕нювати пол╕тичну реальн╕сть, — абсурд. Тому доц╕льн╕ше демократ╕ю визначати як уряд, схвалений народом. Демократ╕я Й. Шумпетера передбача╓ ел╕тарну структуру сусп╕льства й можлив╕сть для мас робити виб╕р серед конкуруючих ел╕т. В╕дпов╕дно до концепц╕╖ Й. Шумпетера, демократ╕я — це «╕нституц╕йний устр╕й для прийняття р╕шень, за якого до владних позиц╕й приходять завдяки конкурентн╕й боротьб╕ за голоси виборц╕в». У ц╕й «ринков╕й» концепц╕╖ демократ╕╖ р╕зн╕ ел╕ти виносять «на продаж» сво╖ програми, а маси, «покупц╕», приймають або в╕дхиляють ╖х на виборах.

Й. Шумпетер да╓ виборцям право контролю над ел╕тами, адже конкурентн╕сть не да╓ стов╕дсотково╖ гарант╕╖ приходу до влади кращих. Щоправда, цей контроль виража╓ться лише у форм╕ в╕дмови в╕д переобрання. В ╕нших автор╕в питання контролю пос╕да╓ б╕льш значне м╕сце.

Рев╕зором теор╕╖ ел╕т разом ╕з Й. Шумпетером називають ╕ К. Мангейма. У сво╖х ранн╕х роботах учений висловлю╓ сумн╕ви щодо демократичност╕ ел╕тарного устрою сусп╕льства. Але п╕зн╕ше усе ж знаходить п╕дстави вважати правл╕ння ел╕ти демократичним. К. Мангейм доходить висновку, що «справжн╓ формування пол╕тики перебува╓ в руках ел╕ти, але це не означа╓, що сусп╕льство недемократичне. Для демократ╕╖ досить, щоб громадяни, хоча й не мають прямого доступу до участ╕ в управл╕нн╕, принаймн╕ ╕нод╕ виявляли сво╖ почуття, схвалюючи або не схвалюючи ту чи ╕ншу ел╕ту п╕д час вибор╕в».

У К. Мангейма знаходимо думку про сум╕сн╕сть ел╕таризму з принципом «р╕вних можливостей» за умови формування ел╕ти в╕дпов╕дно досягненням людей. Напевно, ця ╕дея породила концепц╕ю мер╕тократ╕╖, головна теза яко╖ поляга╓ в тому, що до влади повинн╕ приходити найб╕льш г╕дн╕, талановит╕, компетентн╕. На думку вченого, ел╕та — це ╕╓рарх╕я, що грунту╓ться на власних досягненнях, на в╕дм╕ну в╕д класу, приналежн╕сть до якого визнача╓ться походженням. ╤накше кажучи, людина може при╓днатися до ел╕ти винятково завдяки власним зусиллям, наприклад, виявивши сво╖ таланти у сфер╕ управл╕ння.

Отже, ма╓мо два важливих моменти, як╕ п╕дкреслю╓ демократичний ел╕тизм: конкурентн╕сть, запропонована Й. Шумпетером, ╕ як╕сний критер╕й добору ел╕ти на основ╕ р╕вних можливостей, що його пропагу╓ К. Мангейм. Останню думку под╕ля╓ Дж. Сартор╕. Дж. Сартор╕ визнача╓ демократ╕ю як систему, де вплив б╕льшост╕ дов╕рено влад╕ конкуруючих ел╕т. Головне, щоб ел╕та виражала ╕дею «г╕дний вибору». Демократ╕я, на думку вченого, забезпечу╓ться, якщо ел╕та явля╓ собою ц╕нн╕сний зр╕з сусп╕льства, ╓ прикладом для маси.

Дж. Сартор╕ вважа╓, що для вид╕лення ел╕ти першочергове значення мають два критер╕╖: альтиметричний ╕ як╕сний. Перший означа╓, що ел╕та (контролююча менш╕сть) такою ╓ тому, що за вертикальним зр╕зом сусп╕льства перебува╓ вгор╕. Другий критер╕й указу╓ на соц╕альн╕ якост╕ ел╕ти. Саме останньому критер╕ю Дж. Сартор╕ в╕дда╓ перевагу. Ел╕та, на його думку, виража╓ ╕дею «г╕дний вибору», вказуючи тим самим на ц╕нн╕сну, референтну групу. Сукупн╕сть якостей, властивих ел╕т╕, утворю╓ ц╕нн╕сний образ, на який ор╕╓нтуються як представники ел╕ти, так ╕ ╕нш╕ члени сусп╕льства. Ел╕тн╕сть для Дж. Сартор╕ означа╓ також високе почуття в╕дпов╕дальност╕. Представники народу у сво╖й д╕яльност╕ повинн╕ керуватися почуттям обов’язку, а не т╕льки страхом утратити на майбутн╓ п╕дтримку виборц╕в, хоча ╕ цьому чиннику Дж. Сартор╕ в╕дда╓ належне.

Отже, до принцип╕в демократичного ел╕тизму потр╕бно додати також в╕дкрит╕сть ел╕ти, ╖╖ в╕дпов╕дальний характер ╕ обов’язково високий як╕сний склад.

М. Даль стверджу╓, що демократ╕я — лише ╕деальний стан, до котрого потр╕бно прагнути. У будь-якому людському сп╕втовариств╕ ╓ сильн╕ тенденц╕╖ до розвитку нер╕вност╕ й появи л╕дер╕в, над╕лених могутн╕стю влади. Але в такому випадку терм╕н «демократ╕я» можна застосовувати лише для характеристики ╕деального стану. Д╕йсн╕ ж системи, найнаближен╕ш╕ до цього ╕деалу, Р. Даль пропону╓ називати пол╕арх╕ями. У пол╕арх╕╖ Р. Даля громадяни об’╓днуються у групи для досягнення певних ц╕лей, реал╕зац╕╖ ╕нтерес╕в. Будь-яка з цих груп ма╓ свою ел╕ту, що ╕ представля╓ в пол╕тиц╕ ╕нтереси сво╖х член╕в. Р╕зноман╕тн╕ орган╕зац╕╖ забезпечують представництво в пол╕тиц╕ найб╕льшого числа ╕нтерес╕в, наявних у складному соц╕альному орган╕зм╕. Пол╕арх╕я забезпечу╓ можлив╕сть для опозиц╕╖ критикувати урядову повед╕нку, доводити свою правоту, боротися за владу. Змагання за владу при цьому ма╓ в╕дкритий характер. Зам╕сть одн╕╓╖ правлячо╖ ел╕ти Р. Даль нада╓ можлив╕сть впливу на пол╕тику безл╕ч╕ ел╕т, що представляють сектори ╕нтерес╕в сусп╕льства. Саме для в╕дображення цих секторних ╕нтерес╕в створюються профес╕йн╕ сп╕лки, асоц╕ац╕╖ п╕дпри╓мц╕в, рел╕г╕йн╕, спортивн╕, культурн╕ об’╓днання. Будь-яка з цих груп тиску д╕╓ у сво╖х власних ╕нтересах, а не керу╓ться загальною метою. Для задоволення ╕нтерес╕в соц╕альних страт, що ╖х вони представляють, групи тиску беруть участь у пол╕тичному житт╕, використовують загальне виборче право, право на об’╓днання в пол╕тичн╕ парт╕╖ ╕ сусп╕льно-пол╕тичн╕ орган╕зац╕╖, намагаються одержати доступ до засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖ з метою формування в╕дпов╕дно╖ громадсько╖ думки.

Прийняття урядом тих або ╕нших пол╕тичних р╕шень у таких умовах ╓ результатом вза╓мод╕╖ р╕зних пол╕тичних сил, р╕зних ел╕т, ╖хньо╖ конкуренц╕╖. У зв’язку з цим пол╕тична система розгляда╓ться як певний баланс сил м╕ж конфл╕ктуючими економ╕чними, профес╕йними, рел╕г╕йними, етн╕чними об’╓днаннями. Жодне з них не ма╓ монопол╕╖ на владу.

Ц╕кав╕ м╕ркування щодо сп╕вв╕дношення демократ╕╖ й ел╕тизму м╕стяться в робот╕ «Демократ╕я для ел╕ти» Т. Дая ╕ X. З╕глера. Автори не беруть п╕д сумн╕в той факт, що управляють завжди ел╕ти, а не маси. «Ел╕та — це та менш╕сть сусп╕льства, що волод╕╓ владою. Маси — це б╕льш╕сть, у котро╖ ╖╖ нема╓. Влада — це можлив╕сть брати участь у розпод╕л╕ матер╕альних благ у сусп╕льств╕». Учен╕ вважають, що такий стан речей (розпод╕л сусп╕льства на ел╕ту й масу) — ун╕версальний, ╕ що нав╕ть за демократ╕╖ менш╕сть користу╓ться б╕льшою частиною влади, а б╕льш╕сть — пор╕вняно меншою. Однак честолюбн╕ й талановит╕ люди з маси мають можлив╕сть при╓днатися до ел╕ти ╕ навпаки, доступ до не╖ може бути закритий для вс╕х, кр╕м високопоставлених представник╕в монопол╕й, ф╕нансових, в╕йськових, урядових к╕л. Ел╕ти можуть конкурувати ╕ не конкурувати м╕ж собою, перебувати на однакових позиц╕ях або мати розб╕жност╕ в п╕дходах до того чи ╕ншого аспекту внутр╕шньо╖ й зовн╕шньо╖ пол╕тики. Вони можуть утворювати п╕рам╕ду, на верху яко╖ перебува╓ група людей, що користу╓ться владою, або являти собою численн╕ групи, як╕ под╕ляють владу ╕ приймають важлив╕ р╕шення на п╕дстав╕ консенсусу. Ел╕ти можуть враховувати вимоги мас, а можуть пересл╕дувати власн╕ ц╕л╕. В╕д того, як розставлено акценти на даних позиц╕ях, на думку Т. Дая ╕ X. З╕глера, залежить р╕вень демократичност╕ сусп╕льства. ╤ цей р╕вень демократичност╕ — клоп╕т ел╕ти. Маса нездатна на управл╕ння ╕ недостатньо усв╕домлю╓ ц╕нност╕ й принципи демократ╕╖. «Демократ╕я, — роблять висновок автори, — правл╕ння народу, але збереження демократ╕╖ покладене на плеч╕ ел╕ти. У цьому поляга╓ ╕рон╕я демократ╕╖: ел╕ти повинн╕ правити мудро, для того, щоб правл╕ння народу вижило».

З ус╕х представник╕в табору демократичного ел╕тизму Т. Дай ╕ X. З╕глер вид╕ляються тим, що не дають рецепт╕в проти зловживань ел╕ти. Зловживання вони вважають меншим злом пор╕вняно з╕ шкодою, що ╖╖ може завдати некомпетентн╕сть мас. Доц╕льн╕сть правл╕ння ел╕ти в них — незаперечний факт, який не треба доводити, хоча таке правл╕ння вони ╕ не абсолютизують.

Отже, концепц╕╖ демократичного ел╕тизму, з одного боку, в╕дбивають реал╕╖ сучасного пол╕тичного життя демократичних кра╖н, а, з ╕ншого боку — м╕стять ц╕нн╕ практичн╕ установки. Вони суть теоретичною формою р╕шення споконв╕чних розб╕жностей м╕ж ел╕тизмом ╕ демократ╕╓ю, указують на умови й механ╕зми ╖хнього об’╓днання. Тим не менш, в автор╕в цих концепц╕й ми знаходимо надм╕рне акцентування уваги на як╕йсь одн╕й характеристиц╕ ел╕ти. Так, Й. Шумпетер наголошу╓ на конкурентност╕, Р. Даль — на плюрал╕зм╕, К. Мангейм — на р╕вних можливостях, а Дж. Сартор╕ — на ц╕нн╕сних характеристиках ел╕ти. Це обумовило необх╕дн╕сть по╓днання таких характеристик. ╤дея конкурентност╕ Й. Шумпетера ста╓ б╕льш зрозум╕лою завдяки описаному Р. Далем плюрал╕зму, множинност╕ сусп╕льних ╕нтерес╕в; а ╕дея Дж. Сартор╕ про доб╕р кращих ста╓ можливою завдяки р╕вним можливостям для кожного, хто ма╓ в╕дпов╕дн╕ зд╕бност╕, ╕ розглядов╕ основних тенденц╕й зм╕ни само╖ соц╕ально╖ структури сусп╕льства.

Це, по-перше, розпад традиц╕йних соц╕альних груп (роб╕тничий клас, др╕бна буржуаз╕я, селянство); по-друге, подальша соц╕альна диференц╕ац╕я, утворення нових соц╕альних груп ╕ виникнення складно╖, моза╖чно╖ соц╕ально╖ структури; по-трет╓, зм╕на критер╕╖в соц╕ально╖ стратиф╕кац╕╖ ╕ поява нових середн╕х ╕ вищих шар╕в сусп╕льства; по-четверте, зростання соц╕ально╖ ╕ географ╕чно╖ моб╕льност╕ й зм╕на способу життя, велика в╕дкрит╕сть соц╕ального простору; ╕, по-п’яте, криза традиц╕йно╖ соц╕ально╖ ╕дентиф╕кац╕╖ й ╕ндив╕дуал╕зац╕я соц╕ального протесту.

Численн╕ нов╕ соц╕альн╕ групи «нового середнього класу» м╕стять у соб╕ висококвал╕ф╕кованих фах╕вц╕в, зайнятих насамперед у високотехнолог╕чних галузях. До ц╕╓╖ ж групи (за соц╕альними стандартами й характером прац╕) в╕дносяться деяк╕ представники традиц╕йних середн╕х шар╕в (л╕кар╕, адвокати, викладач╕ та ╕н.).

До нових вищих шар╕в населення в 60—80-х роках досл╕дники в╕дносили тих людей, що концентрували знання й ╕нформац╕ю про виробничий процес, розвиток сусп╕льства загалом, а також брали участь у прийнятт╕ управл╕нських р╕шень. Вони д╕стали назву «технократ╕в» (Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Е. Тоффлер, А. Турен та ╕н. ).

Пан╕вн╕ позиц╕╖ у сусп╕льств╕ «нового вищого класу» грунтуються вже не на власност╕ на «видим╕ реч╕» (земля, фабрики, кап╕тал), а на знаннях та ╕нформац╕╖, що можуть розглядатися як сво╓р╕дний кап╕тал. Вплив дано╖ соц╕ально╖ групи обумовлю╓ться, насамперед, пан╕вним становищем у соц╕альн╕й ╕╓рарх╕╖, що склалася в р╕зних областях людсько╖ д╕яльност╕. Хоча приналежн╕сть до ц╕╓╖ групи визнача╓ться в першу чергу науковою компетентн╕стю, а «новий вищий клас» вважа╓ться б╕льш в╕дкритим, н╕ж традиц╕йн╕ вищ╕ шари сусп╕льства, не всяка людина може потрапити в цю страту в силу переплетеност╕ р╕зних соц╕альних ╕нституц╕й.

У 90-х роках теор╕я «нового вищого класу» набула свого подальшого розвитку в рамках теор╕╖ «постеконом╕чного сусп╕льства». Ця теор╕я опису╓ «новий вищий клас» так: «Ми бачимо нову дом╕нуючу соц╕альну групу, що волод╕╓ контролем над ╕нформац╕╓ю й знаннями, як╕ стр╕мко перетворюються на основний ресурс виробництва... Представники пан╕вного класу дедал╕ б╕льшою м╕рою керуються мотивами нематер╕ал╕стичного типу: по-перше, тому, що ╖хн╕ матер╕альн╕ потреби задоволен╕ такою м╕рою, що споживання ста╓ одн╕╓ю з форм самореал╕зац╕╖; по-друге, тому, що творч╕ прац╕вники, як╕ його поповнюють, прагнуть не так досягти матер╕ального добробуту, як самоствердитися в якост╕ ун╕кальних особистостей.... У нових умовах пан╕вний клас не т╕льки, як ран╕ше, волод╕╓ засобами виробництва, але й сам створю╓ ц╕ засоби виробництва, забезпечуючи процес самозростання ╕нформац╕йних ц╕нностей»3.

Одн╕╓ю з тенденц╕й соц╕ального розвитку зах╕дних кра╖н, починаючи з 80-х рок╕в, ╓ скорочення соц╕ально╖ нер╕вност╕ й розриву р╕вня життя р╕зних шар╕в населення, чим характеризувалося економ╕чне сусп╕льство. У даний час спостер╕га╓ться протилежна тенденц╕я; посилення диференц╕ац╕╖ прибутк╕в ╕ соц╕ально╖ поляризац╕╖. У цьому зв’язку не п╕дтвердилися зроблен╕ в 70—80-х роках висновки досл╕дник╕в про стирання соц╕альних в╕дм╕нностей ╕ згладжуванн╕ соц╕альних суперечностей. Тому, як вважають численн╕ вчен╕, мову сл╕д вести про формування нового соц╕ального розколу поряд з ╕снуванням старих соц╕альних суперечностей. Новий соц╕альний розкол форму╓ться м╕ж «новим вищим класом» ╕ нижчим класом.

Еволюц╕я соц╕ально╖ структури спородила значн╕ зм╕ни в масов╕й св╕домост╕, характер╕ пол╕тично╖ повед╕нки й особливостях ╕нститут╕в пол╕тично╖ участ╕. Серед цих зм╕н най╕стотн╕шими з погляду параметр╕в пол╕тичного процесу суть:

  • •  Формування нових рис пол╕тично╖ ел╕ти й стилю ╖╖ пол╕тично╖ д╕яльност╕.
  • ╤ндив╕дуал╕зац╕я й рац╕онал╕зац╕я соц╕ального протесту ╕ пол╕тично╖ повед╕нки, що тягне за собою кризу традиц╕йних механ╕зм╕в та ╕нституц╕й пол╕тичного представництва, як╕ мали ран╕ше тривку соц╕альну базу, а також ус╕╓╖ системи парт╕йно-пол╕тичного представництва.
  • Поява нового ц╕нн╕сного розколу, характерного для пост╕ндустр╕ально╖ фази громадського розвитку, ╕ вплив цього розколу на пол╕тичн╕ розб╕жност╕.
  • Зм╕на значення для ╕ндив╕дуальних актор╕в р╕вн╕в пол╕тичного процесу, зокрема, посилення значущост╕ м╕сцевого р╕вня за зниження значущост╕ загальнонац╕онального р╕вня.

Для соц╕ально╖ структури посткомун╕стичних сусп╕льств також характерна значна динам╕ка, що справля╓ ╕стотний вплив на масову св╕дом╕сть, пол╕тична повед╕нку й участь. Серед основних тенденц╕й назвемо так╕:

  • значне соц╕альне розшарування й утворення «нових багатих» ╕ «нових б╕дних»; несформован╕сть «середнього класу»;
  • значний перерозпод╕л зайнятост╕ за галузями економ╕ки;
  • висока соц╕альна моб╕льн╕сть ╕ нестаб╕льн╕сть соц╕ально╖ структури в ц╕лому;
    масова марг╕нал╕зац╕я.

Основним критер╕╓м статусност╕ в б╕льшост╕ посткомун╕стичних кра╖н ╓ волод╕ння кап╕талом або р╕вень прибутк╕в.

Трансформац╕я соц╕ально╖ структури в посткомун╕стичних кра╖нах справля╓ на в╕дм╕ну в╕д зах╕дних кра╖н ╕нший вплив на пол╕тичний процес. Нестаб╕льн╕сть соц╕ально╖ структури утрудню╓ процес агрегування й артикуляц╕╖ групових ╕нтерес╕в та формування ╕нститут╕в пол╕тичного представництва. Соц╕альна поляризац╕я сприя╓ поляризац╕╖ пол╕тичних актор╕в. В╕дсутн╕сть сформованого «середнього класу» утрудня╓ процес формування центристських пол╕тичних сил ╕ несприятливо познача╓ться на перспективах демократичного розвитку.

Масова марг╕нал╕зац╕я сприя╓ посиленню позиц╕й радикальних пол╕тичних парт╕й ╕ орган╕зац╕й.

Особлива роль матер╕альних критер╕╖в статусност╕ св╕дчить про значне переважання в посткомун╕стичних кра╖нах ц╕нн╕сних розкол╕в, характерних для ╕ндустр╕альних сусп╕льств, а також обумовлю╓ значний вплив представник╕в економ╕чно╖ ел╕ти на процес прийняття пол╕тичних р╕шень.

* * *

Ус╕ ц╕ положення, що стосуються посткомун╕стичних держав, застосовн╕ й до Укра╖ни, яка, однак, ма╓ сво╖ специф╕чн╕ особливост╕. Якщо розглянути особливост╕ пол╕тичних ел╕т у посткомун╕стичних кра╖нах ╕, зокрема, в Укра╖н╕, то серед загальних тенденц╕й можна в╕дзначити наступн╕:

По-перше, посилилася роль виконавчо╖ влади ╕ ╖╖ представник╕в, сталося т╕сне переплетення й вза╓мовплив пол╕тичних ╕ економ╕чних ел╕т. Про це св╕дчать результати експертних опитувань ╕з виявлення ╕╓рарх╕╖ пров╕дних пол╕тик╕в, у тому числ╕ в Укра╖н╕.

По-друге, пол╕тична ел╕та цих держав в╕др╕зня╓ться б╕льшою свободою д╕й, а в ╖╖ д╕яльност╕ посилю╓ться значення неформальних чинник╕в ╕ процедур.

По-трет╓, перех╕дний характер пол╕тичного розвитку визнача╓ той факт, що для посткомун╕стичних сусп╕льств характерна прискорена циркуляц╕я ел╕т, п╕двищена внутр╕шня моб╕льн╕сть ╕ загострення внутр╕шньоел╕тного суперництва.

У залежност╕ в╕д сформованого механ╕зму зм╕ни пол╕тичних ел╕т, що багато в чому визначив ╖хню сво╓р╕дн╕сть у сучасний пер╕од, можна вид╕лити дв╕ групи посткомун╕стичних кра╖н. До першо╖ в╕дносяться держави, де в результат╕ ╕н╕ц╕йованих зм╕н в╕дбулося значне оновлення пол╕тично╖ ел╕ти (Угорщина, Чех╕я). Однак ц╕ ел╕ти продемонстрували в╕дсутн╕сть достатнього прагматизму. На зм╕ну ╖м у результат╕ вибор╕в прийшли представники парт╕й-спадко╓миць комун╕стичних парт╕й, прагматично ор╕╓нтован╕ вих╕дц╕ з╕ старо╖ пол╕тично╖ ел╕ти, номенклатури. Загалом для ц╕╓╖ групи кра╖н характерна ╕стотна динам╕ка складу пол╕тично╖ ел╕ти, масштабний характер оновлення надал╕. Для ╕ншо╖ групи держав (Болгар╕я, Югослав╕я, Рос╕я, Укра╖на) характерне незначне оновлення ел╕ти, що св╕дчить насамперед про ╖╖ устален╕сть. У силу житт╓ст╕йкост╕ ел╕тних груп у цих кра╖нах спостер╕га╓ться низька динам╕ка складу пол╕тично╖ ел╕ти. Перспективи ╖╖ значного оновлення обмежен╕.

Укра╖на в╕дноситься до друго╖ групи посткомун╕стичних кра╖н тому, що ╖╖ пол╕тична ел╕та не зазнала ╕стотних зм╕н. Тут спостер╕га╓ться в╕дтворення правлячих ел╕т. Крах комун╕зму ╕ в╕дпов╕дно╖ пол╕тично╖ системи не призв╕в до повного краху пол╕тично╖ ел╕ти. Не кажучи про повну, або докор╕нну зм╕ну пол╕тично╖ ел╕ти в Укра╖н╕, не можна не в╕дзначити ╖╖ природну динам╕ку, що, звичайно ж, посилилася внасл╕док переходу в╕д одн╕╓╖ пол╕тично╖ системи до ╕ншо╖.

У нов╕й ел╕т╕ нам╕тилися так╕ групи: ╕нтел╕генц╕я; прихильники демократичних ц╕нностей, люди, що постраждали в╕д колишнього режиму; ╕нтелектуали з парт╕йно╖ ел╕ти, як╕, маючи доступ до засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖, могли завдати в╕дчутних удар╕в оф╕ц╕йн╕й ╕деолог╕╖; демократично, реформ╕стськи, ринково ор╕╓нтован╕ представники господарсько╖ ел╕ти; прагматики в ус╕х ланках владних ╕ управл╕нських структур.

Ядро ново╖ ел╕ти в Укра╖н╕ склали представники двох останн╕х груп, тобто господарники ╕ прагматики-кер╕вники. При цьому представники старо╖ пол╕тично╖ ел╕ти демонструють досить висок╕ показники в пор╕внянн╕ з представниками «демократично╖ хвил╕». З одного боку, це позитивно познача╓ться на процес╕ прийняття р╕шень (його швидкост╕ й прагматичност╕). З ╕ншого боку, багато представник╕в старо╖ ел╕ти не мають гнучкост╕ й новаторства, що так необх╕дн╕ в нин╕шн╕х умовах. ╥хня д╕яльн╕сть нер╕дко сприя╓ консервац╕╖ традиц╕йно╖ практики. Слабке оновлення пол╕тично╖ ел╕ти негативно познача╓ться на перспективах пол╕тично╖ конкуренц╕╖.

Для структури й специф╕ки укра╖нсько╖ пол╕тично╖ ел╕ти характерн╕: використання переважно неформальних канал╕в рекрутування, оновлення здеб╕льшого за рахунок ел╕тарного резерву (родич╕, знайом╕, «корисн╕» ╕ «потр╕бн╕» люди); переважне використання неформальних канал╕в упливу на процес прийняття пол╕тичних р╕шень як найб╕льш ефективних; нер╕вном╕рний розпод╕л ╕нновац╕йного потенц╕алу в р╕зних ешелонах пол╕тично╖ ел╕ти: б╕льша консервативн╕сть рег╕ональних ел╕т, н╕ж центрально╖; консол╕дац╕я ел╕т, яка призводить не до плюрал╕зму ел╕тних груп, а до н╕велювання ц╕нн╕сних та ╕деолог╕чних в╕дм╕нностей ╕ внутр╕шньоел╕тно╖ згоди заради загальних економ╕чних ╕ соц╕альних ╕нтерес╕в. Спостер╕гаються р╕зн╕ тенденц╕╖ розвитку в р╕зних ел╕тних групах.

Можна вид╕лити три ел╕тних групи, status quo який неоднаковий в Укра╖н╕, як неоднакова й тенденц╕я ╖хньо╖ зм╕ни. До першо╖ групи входять пол╕тична й ф╕нансова ел╕ти, до друго╖ — господарська й до третьо╖ — духовна.

Для першо╖ групи характерне таке. По-перше, вона практично ц╕лком в╕дпов╕да╓ сучасному розум╕нню терм╕на «ел╕та». По-друге, зм╕на ц╕нн╕сних ор╕╓нтац╕й у ц╕й ел╕тн╕й груп╕ украй важка. Це поясню╓ться тим, що соц╕альн╕ групи, як╕ мають у сво╖х руках пол╕тичну, ╕ не т╕льки пол╕тичну владу та волод╕ють засобами масових комун╕кац╕й, представляють св╕й власний ╕нтерес як загальний. ╤ншими словами, можлив╕сть певних зм╕н або деформац╕й можлива скор╕ше у сприйнятт╕ масовою св╕дом╕стю нац╕онального ╕нтересу, н╕ж у сприйнятт╕ св╕дом╕стю ел╕тних груп необх╕дност╕ приведення власного ╕нтересу у в╕дпов╕дн╕сть ╕з загальним. Задоволення власних потреб зд╕йсню╓ться з найменшою витратою зусиль. ╤ при задоволенн╕ потреб, насамперед у влад╕, слав╕ й багатств╕, природно, не береться до уваги той факт, що «уряди сильн╕ не сам╕ по соб╕, але як знаряддя сили, яка ╕снувала ран╕ше в╕д ╖хнього виникнення, як╕й вони сам╕ зобов’язан╕ сво╖м ╕снуванням, ╕ котра пост╕йно продовжу╓ бути тим, що у б╕льш-менш замаскован╕й форм╕ д╕╓ за допомогою уряд╕в. Пол╕тична сила у ╖╖ первинн╕й форм╕ — це в╕дчування сусп╕льства, що д╕ють за допомогою агента, формально або неформально встановленого ними. Безперечно, влада вождя ма╓ почасти особисте походження, але його ╕ндив╕дуальна воля ╓ т╕льки незначним чинником, ╕ м╕ра його авторитету пропорц╕йна ступеню згоди його вол╕ з волею ╕нших»4.

У ситуац╕╖ сучасно╖ Укра╖ни ми спостер╕га╓мо два моменти, що змушують правлячу пол╕тико-ф╕нансову ел╕ту ╕гнорувати цей факт. Перше — це те, що почування нового сусп╕льства ще не прийшли у в╕дпов╕дн╕сть ╕з соц╕ально-пол╕тичною ситуац╕╓ю, що зм╕нилася за останн╕ десять рок╕в, ╕ сам╕ ще перебувають на стад╕╖ формування. А друге — це в╕ра в утоп╕чну ╕дею про те, що сам╕ ц╕ почування можуть бути сформован╕ за сваволею ел╕тних груп.

Тому стосовно ф╕нансово-пол╕тично╖ ел╕ти сьогодн╕ можливий т╕льки один напрямок прориву ╕з ситуац╕╖, що склалася, ╕ в╕н проляга╓ за межами ос╕ «правляча ел╕та—маса». По-перше, це уплив контрел╕тних груп, по-друге, громадських орган╕зац╕й, що п╕дпадають п╕д м╕н╕мальний уплив правлячо╖ пол╕тико-ф╕нансово╖ ел╕ти, ╕, по-трет╓, — вплив ╕ззовн╕. Ус╕ ц╕ можлив╕ напрямки впливу на правлячу ел╕ту можуть зд╕йснюватися за б╕льш-менш розвинутого демократичного пол╕тичного режиму. Причому сам╕ ц╕ напрямки впливу не виступають альтернативами стосовно одне одного, а об’╓днуються в загальний ланцюжок впливу, здатний згодом зм╕нити ситуац╕ю, що склалася.

Розширенню впливу контрел╕тних груп на прийняття р╕шень правлячо╖ ел╕ти в першу чергу сприятиме розвиток громадянського сусп╕льства. Реал╕зац╕я ╕де╖ множини ел╕т позбавля╓ правлячу ел╕ту прив╕лею монопольно приймати р╕шення. З ╕ншого боку, зб╕г ╕нтерес╕в правлячо╖ ел╕ти з ╕нтересами всього сусп╕льства послабля╓ вплив контрел╕т. У силу цього, можна сказати, що множинн╕сть ел╕т аж н╕як не позбавля╓ ц╕ групи ел╕тного характеру, але, навпаки, поверта╓ представникам ел╕тних груп ╖хню першопочаткову як╕сть — бути кращими. ╤ критер╕╓м тут уже виступають ╕нтереси всього сусп╕льства. Альтернатива, у граничному вираженн╕, хоча й винятково в ньому, надзвичайно проста: або правляча пол╕тико-ф╕нансова ел╕та в╕льно або мимовол╕ виража╓ нац╕ональний ╕нтерес, або сусп╕льство не вижива╓. Тому першою умовою формування ел╕т в Укра╖н╕ ╓ розвиток громадянського сусп╕льства ╕ демократичних перетворень. Зайво вже говорити про те, що, згадуючи про формування ел╕т ╕ про умови цього формування, мова йде винятково про визначення ел╕ти з позиц╕й сусп╕льно╖ значущост╕ й ц╕нност╕. Тут, щоправда, ми приходимо до порочного кола, яке розрива╓ться т╕льки ззовн╕: з одного боку, розвиток демократ╕╖ ╓ умовою формування ел╕т, а з ╕ншого, з погляду демократичного ел╕тизму, — сама демократ╕я забезпечу╓ться у випадку розвиненост╕ ел╕ти ╕, насамперед, ╖╖ ц╕нн╕сного ставлення, про що ми вже згадували.

Ще З. Фройд писав про вороже ставлення окремого ╕ндив╕да до культури. Як би мало не були здатн╕ люди до ╕зольованого ╕снування, вони, однак, в╕дчувають жертви, що ╖х вимага╓ в╕д них культура для можливого громадського життя, як незносний тягар5, незалежно в╕д приналежност╕ до в╕дпов╕дно╖ структури. ╤ т╕льки менш╕сть, «обрана менш╕сть», як визначив ╖╖ X. Ортега-╕-Гассет, в╕дчува╓ потреби культури й сусп╕льний ╕нтерес як сво╖ власн╕ потреби ╕ сво╖ власн╕ ╕нтереси. Якщо под╕бного в╕дчуття у правлячо╖ ел╕ти нема, то, незважаючи на сво╓ ел╕тне положення, вона залиша╓ться масою, мислить як маса ╕ д╕╓ як маса, протиставляючи, як ╕ вс╕ ╕нш╕, св╕й ╕нтерес сусп╕льному.

Зближу╓ представник╕в ел╕тних груп з ╕ншими людьми прагнення до визнання власно╖ значущост╕. Будь-яка людина ма╓ почуття гордост╕ за сусп╕льне визнання сво╖х досягнень, ╕ це почуття тим сильн╕ше, чим б╕льше сусп╕льно значущими були його вчинки. Найб╕льш сильним це почуття бува╓ за приношення жертви, ╕ чим значн╕ша жертва, тим б╕льше задовольня╓ться почуття власно╖ г╕дност╕. Якщо ж реально значущ╕сть людини невелика, то вона шука╓ задоволення цих почутт╕в у приналежност╕ до сусп╕льно значущих груп. Це можуть бути знаменит╕ предки, ел╕тарний клуб, депутатський мандат, тощо. У представник╕в правлячо╖ пол╕тико-ф╕нансово╖ ел╕ти почуття задоволення власно╖ г╕дност╕ може виникати й виника╓ уже через приналежн╕сть до правлячо╖ ел╕ти.

* * *

Однак одна задоволена потреба породжу╓ к╕лька нових. Якщо потреба в сусп╕льному визнанн╕ власно╖ значущост╕ задоволена в межах сво╓╖ кра╖ни, виника╓ необх╕дн╕сть утвердження себе ╕ за ╖╖ межами. У цьому випадку велика роль незалежних громадських ╕ м╕жнародних орган╕зац╕й. Можлив╕сть м╕жнародного визнання власно╖ значущост╕ може почасти визначати способи й напрямки д╕яльност╕ правлячо╖ ел╕ти у сво╖й кра╖н╕. А под╕бн╕ д╕╖ стосовно представник╕в контрел╕т зр╕вняють ╖х у ╖хн╕х власних очах ╕з представниками правлячо╖ ел╕ти, що знов-таки спряму╓ д╕╖ цих груп у б╕к створення сусп╕льно значущих ц╕нностей. Безумовно, нав╕ть щонайширше визнання не може вмить зм╕нити ситуац╕ю в Укра╖н╕, але воно створю╓ необх╕дн╕ умови для под╕бно╖ зм╕ни. Вираженням под╕бного визнання можуть бути м╕жнародн╕ звання, нагороди й ╕нш╕ под╕бн╕ в╕дзнаки.

Головною особлив╕стю тако╖ в╕дзнаки ╓ те, що публ╕чному визнанню п╕длягають, по-перше, особист╕ заслуги; по-друге, сусп╕льно-значущ╕ д╕╖, тобто так╕ д╕╖, що являють собою сусп╕льну, нац╕ональну ц╕нн╕сть; по-трет╓, вчинки, мотив яких, як це сл╕дом за Кантом пом╕тив Сартор╕, кри╓ться у почутт╕ обов’язку, тобто вчинки моральн╕.

Тому другою умовою формування ел╕т в Укра╖н╕ ╓ широке сусп╕льне визнання, як на нац╕ональному, так ╕ на м╕жнародному р╕внях, створення сусп╕льно-значущих ц╕нностей.

М╕жнародне визнання, однак, аж н╕як не означа╓ в╕дмови в╕д нац╕онального мислення, нац╕онально спрямованих д╕й, нац╕онального ╕нтересу. П╕д нац╕ональним у даному випадку ма╓ться на уваз╕ не етн╕чне ╕ нав╕ть не культурне, а соц╕ально-пол╕тичне, тобто державне: обстоювання державних ╕нтерес╕в без спроб протиставити ╖х ╕нтересам сусп╕льним, без ототожнення з ╕нтересами виключно груповими.

Про суперечн╕сть м╕ж нац╕ональними й м╕жнародними, глобал╕стськими ╕нтересами писав, використовуючи рос╕йський матер╕ал, О. Панар╕н. Оск╕льки ж ситуац╕я з╕ становищем ел╕т у сусп╕льств╕ в Укра╖н╕ та Рос╕╖ схожа, про що ми вже згадували, то його думки про становище ел╕т у Рос╕╖ ц╕кав╕ й для Укра╖ни. «Головною характеристикою ново╖ пол╕тично╖, економ╕чно╖ й ╕нтелектуально╖ ел╕ти, що захопила позиц╕╖ у серпн╕ 1991 року, ╓ те, що ця ел╕та мислить ╕ д╕╓ не як нац╕ональна, а як глобальна, яка пов’язала сво╖ ╕нтереси й долю не з власним народом, а з престижним м╕жнародним середовищем, куди вона в обх╕д цього народу прагне потрапити»6.

╤ в цьому випадку, як видно з цитати, ╕нтереси ел╕ти не зб╕гаються ╕з загальнонац╕ональними ╕нтересами. Однак наведена цитата не говорить н╕ про що б╕льше, н╕ж про складн╕сть проблеми формування нац╕онально╖ ел╕ти.

Що ж стосу╓ться господарсько╖ ел╕ти, то ╖╖ небезусп╕шне прагнення прорватися у владн╕ структури полегшу╓ ╖╖ оц╕нку. Ця ел╕та об╕йма╓ дво╖сте становище в Укра╖н╕. З одного боку, за сво╓ю д╕яльн╕стю вона, безумовно, належить до пан╕вно╖ групи, але прагнення до ешелон╕в пол╕тично╖ влади змушу╓ в пол╕тичн╕й сфер╕ в╕днести ╖╖ до контрел╕ти, яка у сво╓му протистоянн╕ з правлячою ел╕тою сприя╓ зм╕цненню громадянського сусп╕льства ╕ тим самим сприя╓ формуванню реально╖ нац╕онально╖ пол╕тично╖ ел╕ти.

Незважаючи на те, що питання сусп╕льного визнання ц╕╓╖ групи перебува╓ в дещо ╕нш╕й площин╕, н╕ж у правлячо╖ пол╕тико-ф╕нансово╖ ел╕ти, а саме, у сусп╕льному визнанн╕ ╖╖ р╕вност╕ з останньою, умови формування ц╕нн╕сно-ор╕╓нтовано╖ господарсько╖ ел╕ти практично зб╕гаються з умовами формування першо╖ ел╕тно╖ групи.

Це — виражене сусп╕льне визнання особистих заслуг у створенн╕ сусп╕льно значущих ц╕нностей. Под╕бне визнання не обмежу╓, а навпаки, стимулю╓ цю групу в ╖╖ прагненн╕ до пол╕тично╖ влади, воно сприя╓ формуванню ситуац╕╖ множинност╕ ел╕т.

Дещо ╕нша ситуац╕я склада╓ться стосовно умов формування духовно╖ ел╕ти укра╖нського сусп╕льства. Сусп╕льне визнання результат╕в д╕яльност╕ тут також ╓ потужним стимулом формування ел╕ти. Однак, стан справ у науц╕ й мистецтв╕ такий, що моральних засоб╕в тут явно недостатньо. Пор╕вняно низький р╕вень життя суб’╓кт╕в духовно╖ творчост╕ змушу╓ багатьох ╕з них полишати престижну, але непривабливу з матер╕ального погляду працю, в╕дпов╕дно полишати сво╖ ел╕тн╕ групи, поповнюючи лави маси, ╕ тим сприяючи розвитков╕ масового сусп╕льства. У духовн╕й царин╕, як ╕ у всяк╕й ╕нш╕й, ╓ сво╖ ел╕тн╕ групи. Як свого часу визначав ставлення ╕нтел╕генц╕╖ до багатства ки╖вський ф╕лософ Микола Бердя╓в, ╕нтел╕генц╕я до багатства не прагне. Але ╖й необх╕дний певний матер╕альний статок. У такому розм╕р╕, щоб ус╕ сво╖ духовн╕ потенц╕╖ можна було зосередити на служ╕нн╕ Духу, не в╕двол╕каючись на розв’язання побутових проблем. От цього статку ми сьогодн╕, на жаль, ╕ не спостер╕га╓мо. У першу чергу це ставиться у науц╕ до галуз╕ фундаментальних досл╕джень ╕ гуман╕тарного знання, результати котрих складно продати на ринку. У мистецтв╕ — до галуз╕ високого мистецтва, на яке низький попит у мас, ╕ котре, отже, також складно продати. Розвиток винятково масового мистецтва саме й породжу╓ так звану «масову культуру», к╕ч. Брак результат╕в фундаментальних досл╕джень рано чи п╕зно позначиться на прикладному знанн╕ й на розвитку технолог╕й.

Унасл╕док цього, сусп╕льне визнання ╓ необх╕дною, але недостатньою умовою формування духовно╖ ел╕ти. Престиж не може ц╕лком вит╕снити приваблив╕сть, у тому числ╕ й матер╕альну. Ф╕нансування прац╕ вчених, насамперед у галуз╕ фундаментальних досл╕джень як природничо-наукового, так ╕ гуман╕тарно-соц╕ального знання можливе з р╕зних джерел. Так само, як ╕ д╕яч╕в ел╕тарного, немасового мистецтва. Один з можливих шлях╕в — публ╕чне визнання под╕бного ф╕нансування д╕йсно загальнонац╕ональною ц╕нн╕стю. З╕ ста проф╕нансованих учених або артист╕в дев’яносто дев’ять можуть не виявитися талановитими, але в ╕ншому випадку сусп╕льство ма╓ вс╕ шанси так ╕ не виявити ген╕я, здатного зм╕нити життя ц╕ло╖ кра╖ни ╕ змушеного займатися зовс╕м ╕ншою д╕яльн╕стю.

Меценатство — це не т╕льки колекц╕онування або передача в дарунок народу сво╓╖ колекц╕╖, хоча ╕ це теж. Меценатство, доброд╕йн╕сть поляга╓ ще й у матер╕альн╕й п╕дтримц╕ ун╕верситет╕в, насамперед учених, як╕ там працюють, ╕ академ╕чних театр╕в, ╕ прац╕вник╕в музе╖в, ╕ в запровадженн╕ персональних стипенд╕й для обдарованих студент╕в, ╕ у проведенн╕ академ╕чних конкурс╕в тощо.

Визнання под╕бно╖ меценатсько╖ д╕яльност╕ як одн╕╓╖ з найпрестижн╕ших для представник╕в ф╕нансово╖ й господарсько╖ ел╕т Укра╖ни стало б д╕йсною умовою як формування самих цих ел╕тних груп, так ╕ формування духовно╖ ел╕ти Укра╖ни, яка у свою чергу сприяла б реальному розвитку множинност╕ ел╕т в Укра╖н╕.

Отже, необх╕дними умовами створення й функц╕онування ел╕т у сучасн╕й Укра╖н╕ суть: розвиток громадянського сусп╕льства, публ╕чне визнання, у тому числ╕ й м╕жнародне, особистих заслуг у створенн╕ сусп╕льно значущих ц╕нностей, серед яких одними з найважлив╕ших ╓ меценатство й доброд╕йн╕сть.

* * *

Ут╕м, меценатство й доброд╕йн╕сть ╓ засобами для досягнення б╕льш високо╖ мети — виявлення й об’╓днання людей, особист╕ ╕нтереси яких зб╕гаються ╕з загальними. Хоча варто в╕дзначити, що в даному випадку зас╕б одночасно ╓ також показником приналежност╕ до под╕бно╖ групи людей. Якщо ж мова йде про показник, то в╕н повинен в╕дпов╕дати сво╓му призначенню, тобто показувати, що даний ╕ндив╕д належить до ел╕тного шару сусп╕льства, ма╓ якост╕, властив╕ ел╕т╕. «Честь ╕ сором пост╕йно пригортають увагу людей у невеликих замкнутих групах, де особист╕ стосунки на противагу анон╕мним в╕д╕грають значну роль, ╕ де особист╕сть людини, яка зд╕сню╓ вчинок, наст╕льки ж важлива, як ╕ ╖╖ становище», — пише Дж. Перест╕н╕ан╕ у книз╕ «Честь ╕ сором»7.

Люди, що не належать до маси, представники «обрано╖ меншост╕» можуть об’╓днуватися, набуваючи культуру групи. Для того, щоб в╕дразу побачити однодумця, людину однакового кодексу чест╕, ╕снують ордени.

Слово «орден» ма╓ дек╕лька значень. Якщо спробувати в╕дшукати в них загальний зм╕ст, одержимо два спор╕днених визначення. За сво╓ю етимолог╕╓ю слово «орден» походить в╕д латинського ordo або ordinis, що означа╓ ряд, розряд. По-перше, орден може розглядатися як орган╕зац╕я з певним статутом, члени яко╖ под╕ляють прийнят╕ в ц╕й орган╕зац╕╖ ц╕нност╕. ╤, по-друге, це в╕дзнака, яка присуджу╓ться за особист╕ заслуги людини, як правило, перед державою. Першопочатково це й був знак приналежност╕ до орган╕зац╕╖. Орган╕зац╕я могла бути ц╕лком реальною, наприклад, Орден мальт╕йських лицар╕в, знаком приналежност╕ до яко╖ служить Мальт╕йський хрест. Але орган╕зац╕я може мати й в╕ртуальний характер, наприклад, коло людей, що п╕д час в╕йни першими п╕днялися на ст╕ни ворожо╖ фортец╕. Тому орден як знак завжди ╓ знаком в╕др╕знення в╕д ╕нших людей, як╕ або не належать до т╕╓╖ ж орган╕зац╕╖, що й кавалер ордену, або не робили вчинк╕в, под╕бних учиненому кавалером ордена, або мають ╕ншу систему ц╕нностей, н╕ж кавалери ордену.

Орден в╕др╕зня╓ться в╕д ╕нших в╕дзнак, якими, наприклад, суть герби. Герб теж ╓ знаком приналежност╕ до орган╕зац╕╖, але орган╕зац╕╖, що грунту╓ться на кревному спор╕дненн╕. Герб створю╓ться за правилами геральдики ╕ нада╓ться, як ╕ орден, за особист╕ заслуги перед державою або монархом, але переда╓ться у спадщину прямим нащадкам (як правило, разом ╕з шляхетським званням). Тому в╕н означа╓ приналежн╕сть до роду, що його заснувала видатна особист╕сть, ╕ не св╕дчить про особист╕ якост╕ наступних нос╕╖в герба. Тим не менш, герб ма╓ й особистий ц╕нн╕сний аспект. Власник герба зобов’язу╓ться п╕дтримувати честь, якою вшанували його предка, чому сприя╓ певна система виховання. ╤ншими словами, герб св╕дчить про потенц╕йну г╕дн╕сть його нос╕я. На в╕дм╕ну в╕д герба, орден говорить саме про особист╕ якост╕ його власника, а не т╕льки про соц╕альний статус. П╕дтвердженням знаменитого родоводу може бути прагнення заслужити й особисте в╕дзначення, яке ф╕ксу╓ться нагородженням орденом (прийняттям до ордену).

Таким чином, кавалери орден╕в можуть бути прил╕чен╕ до ел╕тарних сусп╕льних груп на п╕дстав╕ заф╕ксованих у них процесом нагородження соц╕ально-значущих якостей. Якщо ж к╕льк╕сть орден╕в одного виду неконтрольовано зроста╓, то в╕дбува╓ться ╖хн╓ знец╕нювання, насамперед в очах громадсько╖ думки. Нос╕й ордена переста╓ тод╕ сприйматися як представник ел╕тарно╖ групи. Под╕бне сталося з багатьма радянськими нагородами. Отже, для зм╕цнення ел╕тних груп необх╕дн╕ й загальновизнан╕ незнец╕нен╕ й незнец╕нюван╕ знаки приналежност╕ до ел╕ти.

Таким знаком у даний час в Укра╖н╕ ╓ знак Ордену Святого Стан╕слава. Переваги цього ордену стосовно ╕нших престижних нагородних орган╕зац╕й громадського характеру полягають у тому, що в╕н ╓, по-перше, орденом м╕жнародним, тобто, пов’язаним з м╕жнародним визнанням причетност╕ до ел╕тно╖ групи. По-друге, таке визнання досяга╓ться за допомогою недержавно╖ орган╕зац╕╖, а це означа╓, що представники контрел╕тних груп зр╕внюються у визнанн╕ з представниками правлячо╖ ел╕ти, а критер╕╓м в╕дзнаки ╓ винятково сусп╕льно значущ╕ д╕╖. По-трет╓, нагородження Орденом Св. Стан╕слава сприяють зм╕цненню громадянського сусп╕льства Укра╖ни.

Ц╕ моменти реал╕зуються у зд╕йсненн╕ основних завдань Ордену Святого Стан╕слава:

  • «Нагородження за заслуги в ╕м’я людства в ус╕х сферах людських досягнень»8 сприя╓ визнанню пр╕оритету загальнолюдських ц╕нностей над корпоративними.
  • «Зм╕цнення загального вза╓морозум╕ння ╕ справи миру шляхом прийняття до Ордену представник╕в ус╕х нац╕й, переконань ╕ в╕роспов╕дань в ╕м’я створення ╕стинного людського братерства»9 св╕дчить як про п╕дтвердження визнання загальнолюдських ц╕нностей, так ╕ про ц╕лком певну спрямован╕сть розвитку укра╖нського сусп╕льства шляхом розвитку св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖, розвитку громадянського сусп╕льства в Укра╖н╕.

До завдань Ордену входять ╕ «п╕дтримка духу лицарства, збереження лицарських традиц╕й ╕ поширення ╖х у сучасному св╕т╕»10. Практично це завдання поляга╓ в наступному. Будь-яке сусп╕льство можна умовно розд╕лити на дв╕ б╕льш╕ категор╕╖ — хранител╕в ц╕нностей — насамперед, загальнолюдських, загальнокультурних ц╕нностей, — ╕ новатор╕в, що руйнують стар╕ ц╕нност╕. Обидв╕ категор╕╖ необх╕дн╕ для розвитку сусп╕льства. Перша у р╕зн╕ часи саме й становила справжню ел╕ту соц╕уму. Друга — це контрел╕ти, що виконують важливу функц╕ю за умови не самого по соб╕ руйнування, а творення на його основ╕ нових ц╕нностей. Зв╕дси виплива╓ завдання хранител╕в. Це збереження того загальнолюдського начала в культур╕, без котрого неможливе ╕снування самого людства.

У р╕зн╕ часи до ц╕╓╖ ел╕тно╖ групи належали представники р╕зних шар╕в населення. Це могли бути представники знат╕, вчен╕, д╕яч╕ мистецтва та ╕н. Але вс╕х ╖х завжди об’╓днувала одна риса — аристократизм, коли загальнолюдськ╕ ц╕нност╕ сприймалися як безумовно особист╕ й ставилися вище за особист╕ ╕нтереси у вузько обивательському сенс╕ цього слова. Це ╕ ╓ дух лицарства — будь-що-будь обстоювати т╕ ц╕нност╕, що суть загальнолюдськими ╕ виходять за меж╕ локальних. Без ц╕╓╖ «обрано╖ меншост╕», як╕й притаманний дух лицарства, людство або локальний соц╕ум занепада╓. ╤з занепадом такого духу пов’язан╕ загибел╕ культур ╕ цив╕л╕зац╕й в ╕стор╕╖ людства.

Однак сл╕д зазначити, що Орден Св. Стан╕слава, сприяючи формуванню загальнолюдських ц╕нностей ╕ моральних ╕деал╕в, не ╕гнору╓ ╕ нац╕ональний дух. Завданням його ╓ привнесення в нього й укр╕плення в ньому того загальнолюдського начала, завдяки якому нац╕ональна, локальна культура здатна не т╕льки до виживання, але й до розвитку. Про це говорять положення про нагородження Орденом Св. Стан╕слава, серед яких так╕:

  • За видатний внесок у в╕дродження Укра╖нсько╖ держави;
  • За утвердження м╕жнародного авторитету Укра╖ни;
  • За в╕рн╕сть лицарським ╕деалам ╕ значний особистий внесок у справу становлення укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ел╕ти;
  • За захист нац╕ональних ╕нтерес╕в Укра╖ни;
  • За видатн╕ заслуги в становленн╕ громадянського ╕ правового сусп╕льства в Укра╖н╕;
  • За пл╕дну науково-досл╕дну д╕яльн╕сть, творч╕ досягнення в галуз╕ культури, п╕дготовку висококвал╕ф╕кованих кадр╕в, виховання нових покол╕нь св╕домих громадян Укра╖ни — громадян майбутньо╖ ╓дино╖ ╢вропи;
  • За вагому доброд╕йну д╕яльн╕сть11.

Одним з основних питань, на як╕ звернена д╕яльн╕сть Ордену Святого Стан╕слава — зм╕цнення миру, в╕льний ╕ повноц╕нний розвиток ус╕х народ╕в. Т╕льки за цих умов ╓ сенс говорити про в╕дродження культури Укра╖ни, про зм╕цнення в н╕й громадянського сусп╕льства.

Орден Святого Стан╕слава, його Великий Пр╕орат в Укра╖н╕ зд╕йсню╓ саме т╕ кроки, як╕ необх╕дн╕ для розвитку укра╖нського сусп╕льства, укра╖нсько╖ культури — створення умов для формування справжньо╖ укра╖нсько╖ ел╕ти, реального вт╕лення в життя укра╖нського сусп╕льства понять аристократично╖ чест╕ й лицарських ╕деал╕в. На п╕дстав╕ ╕сторичних традиц╕й ╕ декрету Великого Маг╕стра Ордену Святого Стан╕слава № 1/99 Орден визнача╓ права кавалер╕в-лицар╕в ╕ кавалерствених дам на вступ у волод╕ння спадковим ╕ особистим родовим та ╕менним гербом12. Це дозволя╓ формувати укра╖нську ел╕ту, дбаючи не т╕льки про сьогодн╕шн╕й день, але й про майбутн╓, формуючи ел╕ту спадкову.

1 См. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. — М., 1988. ~ С. 82.
2 Спенсер Г. Синтетична ф╕лософ╕я. - К., 1997. - С. 335.
3 Иноземцев В. Расколотая цивилизация. - М., 1999. С. 553-554.
4 Спенсер Г. Синтетична ф╕лософ╕я. ~ К,, 1997. — С. 337.
5 Див.: Фройд 3. Будущее одной иллюзии. // Сумерки Богов. - М.: Политиздат, 1989. - С. 95.
6 Панарин А. Народ без элиты: между отчаянием и надеждой // httр://www.archipelag.ru/text/263.htm
7 Цит. за: Оссовская М. Рьщарь и буржуа. Исследования по истории морали. - М., 1987
8 Орден Святого Стан╕слава. Великий Пр╕орат в Укра╖н╕. Хрон╕ка: с╕чень-червень 2000р. - С. 13.
9 Там же.
10 Там же.
11 Там же. - С.13-14.
12 Там же. - С. 9.

Великий Пр╕орат Ордену Святого Стан╕слава в Укра╖н╕
22.06.2002


Виникнення лицарства