З утворенням нової польської держави після Першої світової війни в країні було відроджено низку стародавніх орденів. Однак це не поширилося на Орден Святого Станіслава. У зв’язку з величезною кількістю нагороджень, здійснених у Російській імперії, польське керівництво вважало за краще заснувати новий орден з тими ж орденськими кольорами — Polonia Restituta («Відроджена Польща»). Відповідно до Статуту про ордени й відзнаки, президент Польської Республіки з моменту вступу на посаду автоматично стає кавалером ордена I ступеня й Великим Магістром.

На початку Другої світової війни в Лондоні був сформований уряд Республіки Польща (в екзилі). Він продовжував діяльність і після війни у зв’язку з тим, що демократичну владу в Польщі не було відновлено. 9 червня 1979 р. з нагоди 900-річчя святого великомученика Станіслава президент Республіки Польща (в екзилі) Юліуш Новіна-Сокольницький вирішив відтворити стародавній орден і відновити його 220-літню традицію, знову запровадивши його до орденської системи Польщі поряд з Polonia Restituta. 11 листопада 1984 р. було затверджено статут ордену. У той час його головну мету становило заохочення заслуг «у захисті віри й прав людини на благо польського народу й держави». Ю. Новіна-Сокольницький узяв на себе обов’язки VIII Великого Магістра ордену й створив Великий Капітул кавалерів ордена Св. Станіслава.

Слід зазначити, що право Юліуша Новіна-Сокольницького на звання президента Польщі в екзилі заперечували представники «іншої лінії» наступності влади президента Августа Залєського (розкол у польському емігрантському керівництві виник ще в 1954 р.). Перший президент демократичної Польщі Лех Валенса 22 грудня 1990 р. прийняв президентські відзнаки й печатки Великого Магістра Орденів Білого Орла й Polonia Restituta від Ришарда Качоровського.

Після утвердження в Польщі демократичних засад Юліуш Новіна-Сокольницький склав свої повноваження перед головою Конституційного трибуналу. Перед тим, 15 вересня 1990 р., він вилучив орден Св. Станіслава з числа державних нагород польського уряду в екзилі й оголосив про його незалежність і суверенність як Міжнародного Ордену, присвяченого ідеї братерства людей всіх віросповідань і рас. У новій якості орден розгорнув широку благодійну діяльність і набув широкої системи Великих Пріоратів, Пріоратів та Командорств у 33 країнах світу.

Проте саме право Великого Магістра Юліуша Новіна-Сокольницького на продовження діяльності ордену як президента Польщі в екзилі, попри юридичне підтвердження його повноважень Каліфорнійським судом, постійно ставилося під сумнів.

Особливі сумніви викликав у співтовариства факт тимчасового проголошення Ордену Святого Станіслава «суверенним» (з 1984 р. до 1 серпня 1996 р.) на зразок Мальтійського ордену й усупереч законодавчому і фактичному боку справи. За численними твердженнями фахівців, титули Новіна-Сокольницького як князя, графа й Великого Магістра не ґгрунтуються на fons honorum — суверенному праві правлячих монархів.

Але навіть ті прихильники Ю. Новіна-Сокольницького, які визнавали його президентом, бурхливо відреагували на вищезгаданий декрет від 15 вересня 1990 р., що оголошував Орден Святого Станіслава суверенним, а титул його Великого Магістра — спадкоємним у домі Новіна-Сокольницьких. По суті, цей декрет перешкоджав очолити орден, що становить частину історичної спадщини Польщі, навіть можливому законному королю країни в разі реставрації монархії.

1 січня 1997 р. Народний Капітул оголосив про усунення Юліуша Новіна-Сокольницького та про обрання IX Великим Магістром князя Збігнєва Казимира Дворака-Біціля-Дворовецького, який постійно проживає в США. Водночас Католицька церква Польщі визнала Великим Магістром Ордену Святого Станіслава професора Марка Квятковського, який очолив альтернативний Капітул.

Визнання легітимності Юліуша Новіна-Сокольницького в якості VIII Великого Магістра Ордену Святого Станіслава ускладнює й той факт, що орден і після скасування його радянським урядом продовжував вважатися в міжнародних герольдіях династичним орденом дому Романових, утвореного вцілілими представниками імператорської династії та їхніми нащадками.

У ньому зберігало силу положення, що члени російського імператорського дому є спадкоємними кавалерами імператорського й королівського ордена Св. Станіслава й одержують знаки його I ст. разом з орденом Св. Андрія Первозванного (великі князі — при хрещенні, а князі імператорської крові — по досягненні ними династичного повноліття). Імовірно, саме силою цього факту першим Великим Пріоратом Ордену Святого Станіслава, що втратив організаційні зв’язки з Великим Капітулом Юліуша Новіна-Сокольницького, став Великий Пріорат у Росії.

За нашого часу главою російського імператорського дому й Верховною начальницею російських імператорських і царських орденів є велика княгиня Марія Володимирівна Романова. 23 грудня 2003 р. з нагоди свого ювілею вона «у винагороду заслуг перед Батьківщиною, на повагу до ревного служіння російському імператорському дому та на свідчення особливого благовоління» піднесла ряд осіб у гідність кавалерів орденів Св. Анни й Св. Станіслава.

Таким чином, штучна архаїзація наступності історичного Ордену Святого Станіслава породила існування досить численних альтернативних структур з тією ж назвою. Хоча орден є діючою благодійною організацією, його шляхетна діяльність в усьому світі ускладнюється ворожими міжусобними виступами. Це пов’язано, зокрема, з тим, що в організаційних принципах було закладено поняття й взаємозв’язки, властиві скоріше феодальному, ніж сучасному демократичному суспільству. Колишня концепція існування ордену мала численні уразливі пункти.