Особливості державного устрою, що склався в Польщі у XVIII ст., позначалися на розвитку польських орденів і обмежували його тією ж мірою, якою обмежувалася влада королів, яких обирав сейм. Якщо королі й були готові — за прикладом інших можновладців Західної Європи —розглядати ордени як одну з регалій і невід’ємний атрибут корони, то шляхетство довго ставилося до орденів з недовірою, вбачаючи в них замах на республіканські принципи своєї повної правової рівності. Ця суперечність відбилася на історії всіх польських орденів, і Орден Св. Станіслава не став виключенням.

Спочатку польські ордени мали один ступінь: говорити про складнішу стратифікацію в умовах всесилля магнатів не доводилося. Утім навіть одноступеневі нагороди, що наближали кавалерів до короля, викликали пекучу заздрість у тих, хто ще не мав їх. Тут і лише тут слід шукати коріння й першоджерело всіх спроб - спонтанних або спланованих - компрометації нагороди.

Звернімося до фактів. Щойно укріпившись на троні, Станіслав Август Понятовський, якого після тривалих інтриг було обрано королем завдяки підтримці російської імператриці Катерини II та прусського короля Фрідріха II (королів у Польщі не призначали за династичною спадковістю, а обирали на спеціальних, елекційних сеймах), одразу ж подбав про те, щоб відродити в Речі Посполитій рицарський дух, рицарські традиції.

Орден Святого Станіслава було засновано королем Станіславом Августом Понятовським 7 травня 1765 р. Того ж дня було оголошено Статут ордену, що складався з 12 пунктів, серед яких був такий, що встановлював опис орденських знаків, зірки і стрічки, а також девіз Praemiando Incitat («Нагороджуючи, заохочує»). У статуті роз’яснювалося, що орден створено з метою заохочення заслуг перед Богом, Батьківщиною і королем, — це мало стимулювати нагороджених до нових корисних звершень на славу монарха і Речі Посполитої.

Статут передбачав, що кількість кавалерів не повинна перевищувати сотню, за винятком короля, кавалерів ордена Білого Орла (які автоматично представлялися до нової нагороди) й іноземців. Умовою нагородження було благородне походження претендента — щонайменше чотири покоління (як з боку батька, так і з боку матері). Виняткове право нагородження король залишив за собою. Орденське свято було призначене на 8 травня — як день вшанування святого мученика єпископа Станіслава.

Закріплювалися й обов’язки кавалерів: зберігати вірність королю та Речі Посполитій, допомагати тим, хто має потребу, сплачувати одноразовий внесок у розмірі 25 червоних злотих і щорічні — 4 червоних злотих на дитячий госпіталь у Варшаві, 2 червоних злотих на потреби канцелярії ордену й 1 червоний злотий — на поминальну месу за покійними кавалерами ордена. Після смерті нагородженого сім’я була зобов’язана повернути орденські знаки до королівської канцелярії. Перед врученням ордена нагороджувані приймали присягу про дотримання всіх пунктів статуту. Урочисті церемонії нагородження мали проводитися в костьолі Святого Хреста у Варшаві.

Відповідно до статуту, перше нагородження відбулося в цьому храмі 8 травня 1765 р. Усього було відмічено 35 осіб (14 з них були відсутні на церемонії, тому відзнаки ордену їм вручили пізніше). До кінця 1765 р. нагороду одержали ще 6 кавалерів. Опис першої церемонії нагородження ми зустрічаємо на сторінках «Відомостей варшавських» (№ 38 від 11 травня 1765 р.): «...Його Королівська Милість поклав на кожного кавалера орден, а саме: хрест на стрічці яскраво-червоній з білими смужками по краях, на хресті з одного боку — живописне зображення св. Станіслава, на інший — вензель королівський і зірка з ним же, а навколо девіз "Нагороджуючи, заохочує". Доторкнувшись голою шпагою до обох плечей кавалера, король цілує його в губи, а кавалер припадає губами до руки королівської».

Орден, виготовлений із золота, мав вигляд хреста мальтійської форми, з маленькими кульками на кінцях променів, і розміри 60 х 60 мм. Промені хреста на аверсі покривали червоною емаллю або прозорим склом на червоній основі. Центральний круглий медальйон, злегка опуклий, був оточений зеленим емальованим вінком. У його центрі було зображено ростову фігуру св. Станіслава, єпископа Краківського, у кольоровому одязі понтифіка, а по обидві боки — літери SS (Sanctus Stanislaus). Між променів хреста красувалися емальовані зображення білих орлів у коронах. А в поглибленнях, утворених закінченнями кожного променя, розміщувалися золоті розетки.

Промені хреста на реверсі емаллю не покривали, щоб зберегти золотий колір. По периметру променів позначали лише вузький рельєфний обідок. У центральному медальйоні реверсу, оточеному, подібно до аверса, зеленим «лавровим» вінком, на білому фоні було розташовано червоний королівський вензель SAR. Над верхнім променем хреста кріпили золоте вушко, через яке проходило золоте кільце, що сполучало хрест із стрічкою.

Хрест носили на стрічці червоного кольору з вузькими білими смужками по краях. Стрічку надягали через праве плече. Загальна ширина стрічки становила близько 100 мм. Якщо кавалер ордена Св. Станіслава був водночас кавалером ордена Білого Орла, знак ордена Св. Станіслава він носив на шиї на стрічці і лише в деяких випадках надягав зірку, яку розташовував нижче за зірку ордена Білого Орла. Аналогічно — на шиї — носили знак ордена Св. Станіслава священнослужителі.

Срібну восьмипроменеву зірку ордена діаметром близько 100 мм пришивали на грудях зліва. Іноді її прикрашали золотими й срібними лелітками та нитками. У центрі кріпили круглий медальйон з кованого срібла, що містив королівські ініціали SAR, які нерідко викладали з дрібних гранатів. Центральний медальйон оточували вишитий девіз Premiando Incitat і зелений вінок, що імітував лавровий.

Технічні деталі виконання, як і розміри хрестів і зірок, значно відрізнялися. Все залежало від майстерності виконавця й смаку кавалера. Існує орден Св. Станіслава тих років у вигляді овального медальйона, який зберігається в колекції Ермітажу.

Дотримуючись букви статуту, спочатку король нагороджував орденом Св. Станіслава досить скупо. З часом ліміт кількості кавалерів почали ігнорувати. Так, у 1790 р. було вручено 132 ордени, в 1791 р. — 192, а в 1793 р. — 163. Можна припустити, що й критерії благородного походження набули певної умовності. Навряд чи, щоб одержати орден, іноземні вельможі — наприклад, світлий князь Григорій Потьомкін — ретельно збирали документальні докази свого аристократичного походження.

Останнє офіційне нагородження королівського періоду відбулося в 1793 р. — тоді було відмічено 101 кавалера. Станіслав Август нагороджував орденом і в 1794 р., у період повстання Тадеуша Косцюшко, прагнучи схилити на свій бік впливових співгромадян. Здавалося б, зречення престолу 25 листопада 1795 р. мало покласти край нагородженням, проте відомо, що вони продовжувалися й пізніше, коли Станіслав Август перебував у Санкт-Петербурзі.

Загалом у 1765—1795 рр. король нагородив орденом Св. Станіслава 1744 особи. Для порівняння: орден Білого Орла за той самий період був виданий близько 500 разів (але слід зауважити, що він був вищий за рангом і заслужити його було важче). Цілком природно, що ті сучасники, яких не удостоїли відзнаки, ставилися до ордена Св. Станіслава надмірно критично, адже їм залишалося тільки лихословити.

Втім, у тодішній Речі Посполитій (навіть після перших двох розділів) проживав не один мільйон людей, і видачі півтори тисячі орденів простий люд міг не помітити. Інша справа — обділені королівською увагою шляхтичі.

Відродився орден Св. Станіслава вже в Герцогстві Варшавському — на підставі Конституційної постанови від 22 липня 1809 р. Незабаром — 16 лютого 1809 р. — Фрідріх Август (король Саксонії і герцог Варшавський, онук Августа III з дому Веттінів, який був королем Речі Посполитої в 1733—1763 рр.), як гросмейстер всіх польських орденів, видав розпорядження про зміну зовнішнього вигляду орденської стрічки: у неї з’явилися дві додаткові вузькі білі смужки. Це було зроблено задля візуальної відмінності нових орденських знаків від старих, виданих ще королем Станіславом Августом. Водночас заборонялося носіння старих орденів на нових стрічках без особливого дозволу монарха.

Разом з відродженням ордена в 1807 р. поновився обов’язок сплачувати доброчинні внески на потреби Варшавського шпиталю (по 500 злотих). Контроль за виконанням кавалерами своїх обов’язків покладався на міністра поліції Олександра Потоцького.

Перше нагородження відновленим орденом відбулося 5 березня 1809 р., останнє — в травні 1813 р. У ході першої церемонії було відмічено вісімнадцять цивільних кавалерів, серед них: Юліан Урсин Немцевич — секретар сенату, поет, драматург і прозаїк, Ян Павло Лущевський — міністр внутрішніх справ, Олександр Потоцький — міністр поліції. Ордена Св. Станіслава були удостоєні й троє військових: генерали Вінцент Красиньський і Людвіг Пац, а також полковник Петро Любенський.

У період князівства Варшавського зовнішній вигляд нагород дещо змінився. Діаметр зірок зменшився до 70—80 мм, промені зірки перестали прикрашати каменями і стразами, а центральний медальйон нерідко робили з білого фарфору (червоний вензель SAR змін не зазнав).

У 1813 р. більша частина герцогства Варшавського за ухвалою Віденського конгресу ввійшла до складу Росії як Царство Польське. Усього з 1765 до 1813 р. орденом Св. Станіслава було нагороджено 1762 особи. Фрідріх Август зрікся польського престолу 22 травня 1815 р. Три місяці потому орден залишався без магістра.